Отже, зустріч Трампа з Путіним 16 липня у Хельсінкі. Експерти чекають ід неї різного. Але найбільші очікування – у Москві. Дехто уже смакує політичну перемогу Путіна та вирішення кількох ключових питань на користь Росії. В тому числі й з «українського питання», яке нас найбільше цікавить. Побуваймо і ми в ролі Касандри ХХІ сторіччя.
Є інсайдерська інформація, що Путін намагатиметься в черговий раз провести обмін: повернення окупованої частини Донбасу Україні в обмін на визнання США «законності» анексії Криму та зняття хоча би частини санкцій.
Наскільки це реально? Це нереально. Можна скільки завгодно через куплені ЗМІ вкидати фейкові «новини» про висловлювання Трампа щодо Криму, які буцімто десь колись в невідомій ситуації пролунали. Можна “ініціативу Артеменка” (про це наприкінці) педалювати.
Трамп не дурень і принижувати США не буде. А це приниження – дозволити зрештою Кремлю публічно потоптатися по Будапешстському меморандуму, який США підписали не просто як США, а як гарант виконання документу. Забудьмо про це.
Сирія? На Сирію Україну також не обміняють, щоб різноманітні «експерти» не казали. Путіну просто немає чим тут грати. «Здати» Асада в обмін на Крим? Це буде величезною поразкою і Путіна і Трампа.
Над останнім так само висить сокира Будапештського меморандуму – не може ж він приїхати в США і оголосити: я погодився втратити престиж США і ганебно дозволити витерти ноги об наші гарантії, а натомість… А що натомість?
Реальна правда така, що США війна в Сирії вигідна. Політично (один з важелів тиску на Туреччину, Ізраїль і ту ж таки Росію) та економічно (унеможливлення реалізації проекту будівництва газогонів до ЄС через територію Сирії, що просуває американський скраплений газ до Європи).
Найголовніше: «замирення» з Росією не корелюється з геополітичними та економічними моделями, якими нині користуються у Сполучених Штатах. Чому республіканці одразу після виграшу президентських виборів сформували «вісь зла» з КНДР, Ірану та Росії? Через прихильність до демократії? Смішно.
США потрібен зовнішній противник, образ ворога, який реально загрошує національній безпеці (і добробуту громадян) США. Допоки існує загроза з боку «російського ведмедя», з платників податків легко «вибивати» нові й нові мільярди на переозброєння.
Ціна питання лише в 2018 році – 165 мільярдів доларів військових витрат. Ці мільярди підуть переважно у військово-промисловий комплекс США, який, мов локомотив, тягне за собою всю економіку країни.
У 2017 році зростання економіки США склало 2,5%, а на 2018 рік прогнозується дуже «жирні» 2,7%. Для порівняння – у 2016 році (при Обамі) економіка США зросла лише на 1,9%. Суттєва різниця?
Таємниця тут от в чому. Поглянемо на список президентів США, починаючи з кінця Другої світової війни. Що бачимо? Бачимо стійку циклічність зміни демократичних адміністрацій на республіканську і навпаки.
Це не через буяння демократії. Тут справа в соціально-економічній сфері. Приходячи до влади, республіканці здійснюють політику патерналізму в економіці, скорочують соціальні видатки, знижують податкове навантаження на бізнес, словом, піднімають економіку. Традиційно це здійснюється через різке збільшення військових замовлень.
Коли держава «нагулює жирок», республіканську адміністрацію змінює демократична, яка все нажите кидає у соціальну сферу, одночасно збільшуючи податки з бізнесу. А потім іде нове коло.
Зараз якраз черга республіканців, які мають виправити певний перекіс в бік соціалізму часів президентства Обами. Це – якщо поверхнево і схематично – механізм американської влади.
Відтак якби не було путінізму в Росії, все одно в США щось би та вигадали. Тут Путін, який він є, виступає дуже зручним і, головне – передбачуваним «партнером».
Скажуть: Трамп завербований Кремлем і тому проводить проросійську політику. Від нього можна чекати всього, що завгодно. Це не так. В Росії і у нас експерти постійно хиляться до однієї і тієї ж помилки: переоцінюють роль президента в США. Насправді президент там може багато, але далеко не все. Насправді там керують партійні боси.
І боси Республіканської партії не допустять «самодіяльності» Трампа, чого б він не прагнув сам. Попереду – проміжні вибори в Конгрес. Будь-яка змова Трампа з Путіним – це нищівний удар по Республіканській партії. Вона просто може втратити більшість в Конгресі, а потім і в Сенаті, де перевага лише у 3 місцях.
Поразка на проміжних виборах разом з розслідуванням Мюллера, якго підтримують і демократи, і республіканці, може відкрити шлях до імпічменту Трампа. Це нікого, в тому числі й Путіна не влаштовує.
А там ще в засідці віце-президент Майк Пенс, який в разі імпічменту керуватиме США до 2020 року. А він у проросійських настроях не помічений – навпаки, чітко висловився щодо Росії як агресора.
Розслідування має звершитися у вересні. Проміжні вибори у Конгрес – у листопаді. Ситуація надскладна і тому Трамп, який веде війну з власними спецслужбами є не просто «кульгавою качкою» – він кульгає на обидві ноги та ще й крила має перебиті.
Босам Республіканської партії не позаздриш – надто серйозний куліш заварився у Вашингтоні. Тому вони містера Дональда триматимуть за шию так, щоб той навіть крякнути не мав сили.
А в разі чого, можуть і урочисту поїздку в ящику червоного дерева на лафеті з-під гармати влаштувати.
Отже, можна говорити про те, що ніякої «зради» стосовно України на зустрічі Трампа та Путіна чекати не варто.
З американської сторони порядок денний зараз формує радник Трампа з питань національної безпеки Джон Болтон. Він уже окреслив чи не головне питання, яке підніматиметься в Хельсінкі – втручання Росії у вибори в США.
Тобто, вирішуватиметься якраз суто практичне питання, яке важливе для республіканців у світлі осінніх виборів. Скандал треба максимально спустити на гальмах.
Це на користь Путіна? Навряд. Адже США можуть піти і від противного, оголосивши, що Кремль таки провів масштабну диверсію. І тоді конфронтація набуде нового витка.
Компромат на Трампа? А хто слухатиме Путіна в разі, якщо американці займуть максимально жорстку позицію? Та і Путіну не вигідна ескалація. Тому вони з Трампом в Хельсінкі домовлятимуться.
Що у Трампа для торгів? Можливість повернення Росії до “Великої Сімки”. І це питання, за словами радника Трампа, можливе до обговорення. Це все, що може запропонувати американський президент. Але повернення до G 7, крім сумнівного престижу, нічого не дає в плані вирішення питань санкцій, нової Холодної війни, дипломатичної та економічної ізоляції які знищуюють Росію. В Україні про таке кажуть: “помастити салом по губах”.
А от «здачі» Криму не буде. Як би цього Путіну не хотілося. Як би не закидали до Трампа різні “ініціативи”.
До слова: в якості інформації для роздумів нагадаємо, що перед зустріччю Трампа і Путіна знову спливла «мира ініціатива» колишнього нардепа Артеменка щодо передачі Криму «в оренду» Росії на 30-50 років в обмін на Донбас.
Артеменко стверджує, що це не його ініціатива, а «групи депутатів як з коаліції, так і з опозиції». І що перед тим, як передати свої пропозиції раднику Трампа, він мав кілька розмов з Юлією Тимошенко.
Тоді ж Артеменко літав у Москву. Проте обговорення своєї «мирної ініціативи» з представниками Кремля заперечує.
ПАВЛО ПРАВИЙ
