Якщо вас обурює, що європейці не бойкотували футбол в Росії; якщо ви палаєте благородним гнівом: як же так – росіяни нас убивають, а німці, англійці й різні інші шведи їдуть на «свято футболу» й не гидують спілкуватися з росіянами – в мене для вас ціле відро холодної води.
Ніхто з них заради нас не збирається пожертвувати навіть порцією сосисок. Утім, як і заради росіян. Гадаєте, вони замислюються як це виглядає?
Вони їдуть не до росіян. Вони просто їдуть дивитися футбол. Як їздять відпочивати на острів Барокай – для них тамтешні аборигени-філіппінці лише романтичний антураж, щось на кшталт мавпочок, з якими можна сфотографуватися за один долар.
Гадаєте, у 1980 вони не поїхали б до Москви на Олімпіаду, якби влада не заборонила? Хто такі афганці? Їх жаль, звичайно, але чому я маю заради них позбавити себе відпочинку? Як це їм допоможе?
У 1933 році в США та країнах Європи було введено «табу» на будь-які повідомлення про Голодомор. Американці, французи, англійці знали про нього, але робили вигляд, що все це брехня. Чому?
Бо якось невдобно жерти круасани під рнкову каву, знаючи, що їх спекли з борошна, котре забрали в українських дітей; що ціна тому круасану – смерть.
У 1933 році в США буяла велика депресія. Знаєте, як її подолали? За рахунок співпраці з більшовиками. Так, для американців комуністи були жорстокими тваринами, але тваринами, які платили золотом.
Тільки «Альберт Кан Инкорпорейтед» на будівництві тракторних, комбайнових, верстатобудівних заводів заробила в СРСР 2,5 мільярди доларів. Сьогодні це еквівалентно 250 мільярдам.
Франклін Рузвельт, який за рахунок життів українців вивів США «новим курсом» з економічної кризи, вважається кращим президентом усіх часів. Чи відомо вам, що під час його правління в США було заборонено писати про жахіття колективізації, масові розстріли, мережу концтаборів в СРСР і смерть від голоду мільйонів людей?
Якщо ви сподіваєтеся, що американці та європейці за нас вболівають – зніміть рожеві окуляри. Вони вболівають лише за себе. За свою кишеню; за свій будиночок і рахунок в банку. За те, щоб порція сосисок не зменшувалася і рівень пива в кухлі.
А на нас їм нач-ха-ти.
Зараз вони (вірніше не вони, а уряди їхніх країн – пересічний німець навіть не знає про існування українців, для нього ми всі «росіяни») на нашому боці. Але цей союз вимушений. Лише через те, що Путін розтоптав Будапештський меморандум.
Але якщо геополітична ситуація зміниться – вони нас «здадуть». В обмін на путінський газ, ліс, нафту, боксити, молібден, мідь тощо. Вони уже нас продавали гуртом і вроздріб неодноразово.
Якщо ми не будемо сильні; якщо ми не будемо хитрі; якщо ми не будемо розумні – ми приречені.
Бо життя українця для француза вартує менше за круасан, а для німця – за порцію вайссвурст.
Поки що нам вдається триматися. Завдяки чому і кому?
А ви згадайте слова Путіна. Те, на яких умовах він згоден з нами «дружити».
До слова: за результатами соцопитувань 69% німців не бачать жодних причин для бойковутання ЧС з футболу в Росії.
ПАВЛО ПРАВИЙ