Якщо існує подія, яку можна вважати переломом в літній кампанії 14-го року, то це – операція зі звільнення Лисичанська 24 липня 2014 р. До того Україна з перемінним успіхом відбивалася від загарбників і сама зазнавала поразок. Після Лисичанську Україна стала впевнено звільняти свою землю – і не наша провина, що нам це тоді не вдалося. Тож – Лисичанськ.
3 липня 2014 р. було замінене керівництво ЗСУ. Начальником генерального штабу був призначений (і досі лишається) генерал Віктор Муженко. Міністром оборони став генерал Гелетей. З Муженком все просто – кадровий військовий, із чималим штабним досвідом, був начштаба 5-ї механізованої бригади в Іраку, від 20 травня по 3 липня по факту – керував АТО. За Муженко – перемога в Донецькому аеропорту 26 травня, саме він прийняв рішення направити в аеропорт десант і авіацію, що забезпечило перемогу ЗСУ.
Бій за Донецький аеропорт 26 травня 2014 року перший, в результаті якого дотеменно відомо, що втрати бойовиків були такі, що трупи складали навалом, штабелями, мов колоди
З Гелетеєм – складніше. Гадаю, тут зіграли роль ті фактори, що Гелетей був висуванцем Ющенка, що він пішов у відставку з приходом регіоналів, та ще – Гелетей був чужим для генералів ЗСУ. Насмілюся нагадати, влітку 14-го вірогідність того, що хтось з генералів (і можливо не один) працює на Москву, розглядали цілком всерйоз. До речі, й нинішній наш міністр оборони – виходець з МВС. Всі б такі були…
Нове керівництво армії вочевидь бачило – план АТО, складений ще в квітні 2014 р., не годиться нікуди. План накопичення сил в Луганському аеропорту був перекреслений загибеллю «ІЛ-76». В секторі «Д» ЗСУ вдалося взяти під контроль ділянку кордону від Амвросіївки до околиць Ізваріна. Та самі війська сектору «Д» перетворилися на мішені – їх поливали вогнем з російської території. Треба було діяти інакше – а для початку треба було вивести з під вогню війська у секторі «Д». І події сприяли.
Після загибелі «ІЛа» в аеропорту Луганська та розстрілу частин 24-ї , 72-ї та 79-ї бригад під Зеленопіллям, стало очевидно, будь-які плани з висадки десанту в тилу бойовиків, або наступу в тил бойовикам від кордону – приречені на поразку. Секретності – обов’язкової умови успіху таких операцій, штаб АТО забезпечити був не здатний. Натомість – звільнення Слов’янська, Дружківки та Бахмуту (Артемівська) вирівняло фронт, вивільнило сили ЗСУ і добряче підірвало моральний дух терористів ДиРи. Цим треба було скористатися.
Позиції терористів ДиРи біля міста Лисичанськ знаходилися як раз на стику секторів «А» і «С». Після звільнення Слов’янська, Бахмуту і Щастя вони лишатися таким собі апендиесом в бік української території і наявність таких позицій на флангах блокувала дії обох секторів. Апендикс треба було відрізати. Основу залоги Лисичанська складала банда терористів Луганди «Прізрак» керована доблесним заробітчанином-кухарем з пітерських будівництв Алєксєєм Мозговим.
Позиції бойовиків в районі Рубіжного-Северодонецька
Мозговий явно бачив себе таким-собі ЛНРівським Чапаєвим. Приєднавшись зі своєю бандою до Стрєлкова у Слов’янську, він Стрєлкова невдовзі покинув – бо ЗСУ підійшли до Лисичанська, а більшість його банди були звідти. Фінал порпань Стрєлкова в Слов’янську відомий – він звідти дав драла. Надходила черга й Мозгового.
Операція зі звільнення Лисичанську почалася щось біля 10 липня 2014 р. – того дня точилися бої за Сіверськ, місто на захід від Лисичанську. 12 липня місто було звільнене і ЗСУ виставили блокпости від Щепилівки і по всій західній околиці Лисичанська. На блоках встала 3-я батальйонна група 51-ї бригади ЗСУ.
Від блоків, на південь від Лисичанська висунулися 1-а батальйона група 95-ї аеромобільної бригади і батальйон (по факту – рота) «Донбас». Туди ж, на південь висунулася БТГр 24-ї бригади. Ці сили приготувалися для штурму міста.
Так само як і в Слов’янську, ЗСУ спершу брали місто в кільце і аж потім починали зачистку. 20 липня було звільнене від терористів Рубіжне. 22 липня український прапор був піднятий над Северодонецьком, туди зайшли частини 51-ї бригади і Нацгвардія.
Зачистка Северодонецька
Северодонецьку певною мірою пощастило – терористи ДиРи просто виїхали на інший берег Сіверського Донця (він розділяє Северодонецьк і Лисичанськ). 23 липня по мостах через Сіверський Донець та з півдня і заходу підрозділи 24-ї, 51-ї, 95-ї бригад, Нацгвардія і бат «Донбас» зайшли в Лисичанськ.
Треба зазначити, в Лисичанську українцям таки довелося вести вуличні бої – терористи відбивалися запекло. Вони зазделегідь укріпили висоти біля міста. Біля Верхнекам’янки шлях ЗСУ переговорив приварений до рейок і замінований залізничний потяг на 3 км довжиною. Простір біля вагонів прострілювався з найближчої висоти.
Луганської народної республіки в Лисичанську не вийшло.
Біля Білої Гори був знайдений старий технічний тунель нафтопереробного заводу, на кілька кілометрів, що використовувався терористами як хід сполучення. Воякам довелося долати всі ці перешкоди. У вуличних боях відзначився танк молодшого сержанта Богдана Макарова.
Штаб Мозгового на скляному заводі українці взяли штурмом. Це був перелом – бойовики розбіглися і заходилися тікати з міста. Самого Мозгового в місті не знайшли. Тоді йому вдалося дати драла. Бандита Мозгового убили свої ж терористи Луганди 23 травня 2015 р. біля Алчевська.
А Мозгового та всіх інших ватажків бойовиків, які надто багато знали про те звідки, хто як і коли постачав на Донбас зброю, гроші, бойовиків, інструкторів з числа офіцерів росіської армії та підрозділи спецнаху ГРУ прибрали
Вечором 24 липня над Лисичанськом був піднятий прапор України.
Звільнення Лисичанська мало неймовірно важливе значення. Фронт відкотився до околиць Стаханова і Горлівки – з чималими просвітами між опорними пунктами терористів. В секторі «А» вивільнені сили пішли розширювати і закріплювати коридор на Луганський аеропорт.
А в секторі «С» вже 27 липня мобільні групи 25-ї і 95-ї бригад виступила по трасі Харків – Ростов, від Бахмуту напрямком вглиб територій зайнятих терористами. Починався знаменитий рейд 95-ї аеромобільної ворожими тилами.
Ключем для нього було звільнення Лисичанська.
ДМИТРО ВОВНЯНКО (“Калинчук”)
