Не розумію я політичних шашнів Тимошенко і Коломойського. Не розумію, тому що обоє вони – кидали. Тільки Ігор Коломойський відверто заявляв, що його принцип – не платити боргів, тоді як Юлія Володимирівна, незважаючи на «будинок таксистів» який лізе в ній з усіх шпарин, старанно намагається вдавати з себе святу й непорочну. У всьому іншому ж…
Ігорю Валерійовичу варто було б навіть просто пригадати історію його стосунків з Юлією Тимошенко – а вони да-а-а-алеко не безхмарні. Отже.
І Тимошенко і Коломойський – земляки. Вони обоє виросли і почали свій шлях у Дніпрі. Але. В епоху «Пал Іванича Лазаренка» ЮВТ була повністю лазаренківська – працювала президентом в одній з компанії Павла Лазаренка (у нього їх було чимало) – ЄЕСУ.
Група «Приват» в якій ІВК був співвласником, під Лазаренком не була ніколи – в них були свої складні стосунки і взаємодії. Чому так – сказати важко. Більшість людей, з якими довелося балакати, натякають на широкі зв’язки Коломойського і Боголюбова в Ізраїлі, потребу в яких мав також Пал Іванич.
Але. У 1997 р. Павло Лазаренко вилетів у відставку з прем’єрів України, і правоохоронці почали завзято пресувати один з найбільших його гаманців – ЄЕСУ. Відчувши слабинку, «Приват» накинувся на активи Павла Івановича і родини панів Тимошенко, навіть не приховуючи свою мету – віджати. І багато чого таки віджали.
Чимало про ті часи могли би розповісти екс-юрист ЄЕСУ Борис Філатов, власник компанії «з вирішення питань» Геннадій Корбан (тісно працював з ЄЕСУ) і батько та син Вілкули – тоді начальник гірсько-рудного департаменту і юрист ЄЕСУ відповідно. Всі вони хутко пригадали вислів Талейрана «вчасно зрадити – значить передбачити». Далі – відомо.
У 2005 р. стосунки між уже прем’єром і «героєм революції» Юлією Тимошенко та бізнесменом Ігорем Коломойським (за польським «Wpost» – найбагатшим тоді в Україні) несподівано поліпшилися, та так, що Юлія Володимирівна навіть допомагала структурам «Привату» взяти під контроль Нікопольський завод феросплавів, визнаний менше ніж місяцем раніше незаконно приватизованим групою Віктора Пінчука.
У підігріванні «Привату» по факту прем’єра Тимошенко тоді звинуватили не тільки українська преса, а й президент Ющенко: «уряд, на жаль, не доклав достатніх зусиль, аби сьогодні навколо НФЗ не розгорталися провокації та дійства, влаштовані двома кланами».
Нагадаю – ідеться про часи, коли Ющенко називав уряд Тимошенко найбільш професійним і коли про відставку Тимошенко не мріяли навіть в центральному офісі Партії Регіонів. Проте каталізатором відставки ЮВТ стала саме ця історія.
Під час другого прем’єрства ЮВТ її стосунки з групою Коломойського назвати теплими якось язик не повертається. Уряд і прем’єр зав’язли у конфлікті навколо Одеського припортового заводу.
Нагадаю, конкурс з приватизації ОПЗ прем’єр Тимошенко проводила всупереч указу президента Ющенка, але коли з’ясувалося, що конкурс виграла компанія «Нортіма» пов’язана з Коломойським, та сама прем’єр Тимошенко скасувала результати конкурсу.
Коломойський подав на уряд в суд і звинуватив Тимошенко в намірі продати ОПЗ російським фірмам. Враховуючи, що на той момент реальністю були уже і провалене прем’єром отримання Україною ПДЧ НАТО, і Московська газова угода, і спроба створення ПРіБЮТ, і заява на Мюнхенській конференції з безпеки «Україні не треба в НАТО бо Росія проти» – повірити в таке було не складно. Проте.
Уже 25 грудня 2009 р. уряд несподівано програв суд і навіть повернув фірмі Коломойського заставу у 400 мільйонів грн. + 2,7 мільйони штрафу. А 25 січня 2010 р. під контроль структур Коломойського була передана «Укрнафта».
В чому причина? В президентських виборах. Після рішення суду канал «1+1», який належить самі знаєте кому, почав за Юлію Тимошенко агітувати прямо як зараз. Очевидно, «Укрнафта» і ОПЗ були не єдиними призами, обіцяними Ігорю Валерійовичу – він тоді заговорив ще й про видобуток газу на Прикерченській ділянці – прем’єр Тимошенко саме звідти виперла компанію «Vanco» з США. Більше до цієї теми він не вертався, вибори ЮВТ програла, і відтоді не виграла жодних.
Преса повідомляє, що на днях Юлія Тимошенко зустрілася у Варшаві з Ігорем Коломойським. Зустріч ця – далеко не перша. Тема зустрічі очевидна – фінансування «Приватом» президентської компанії кандидата Тимошенко. Ігор Коломойський заявляв що підтримає будь-якого кандидата крім Петра Порошенка.
Не дивно що Ігорю Валерійовичу болить за майно «Приват», яке тепер держава відсуджує за борги банку «Приват» державою націоналізованого. Ігор Коломойський певно вважає, що після перемоги на виборах Юлія Тимошенко діятиме як в часи конфлікту навколо Нікопольського заводу феросплавів.
Цікаво, а йому не спада на думку, що статися все може, як з конкурсом навколо ОПЗ? Що витративши гроші на кампанію Юлії Володимирівни, в підсумку він не отримає нічого – ані грошей, ані банку «Приват», ані майна?
Юлія Тимошенко скасовувати раніше укладені угоди – велика майстриня. Ігор Валерійович свого часу не дав Москві в’їхати в Дніпро – він думає, що московські «партнери» ЮВТ про це забули?
«Якщо президентом стане Тимошенко – я бачу себе в еміграції». Нагадайте хтось Ігорю Валерійовичу, хто це колись сказав.
До слова: ставлення олігарха до Тимошенко змінювалося кілька разів.
28 березнz 2008 р. Мустафа Найєм і Сергый Лещенко. Інтерв`ю з Кломойським:
– И все же, почему вам Ющенко больше нравится, чем Янукович и Тимошенко? Если президентом будет, допустим, Тимошенко, где вы себя в таком случае видите?
– Если президентом будет Тимошенко, я себя вижу в эмиграции.
21 грудня 2015 року:
Я не міг підтримати її, тому що вона повія. Не можна бути трохи вагітною. Ви не можете вдавати, що Ви перебуваєте в опозиції і бути водночас в уряді. Це аморально
16 травня 2018 року в інтерв`ю “Німецькій хвилі” Коломойський уже за Тимошенко:
Если взять старые лица, то… я сказал, исходя из моих мировоззренческих разногласий с Порошенко, из старых политиков, я считаю, что наиболее достойным на сегодняшний день является Тимошенко.
Останню зустріч Тимошенко і Коломойського журналісти зафіксували 12 липня в одному з готелів Варшави.
ДМИТРО ВОВНЯНКО (“Калинчук”)
