ІНГУШЕТІЯ ДИМИТЬ. КРЕМЛЬ В РОЗГУБЛЕНОСТІ. ЧОМУ ЦЕ МОЖЕ БУТИ ШАНСОМ ДЛЯ УКРАЇНИ

ІНГУШЕТІЯ ДИМИТЬ. КРЕМЛЬ В РОЗГУБЛЕНОСТІ. ЧОМУ ЦЕ МОЖЕ БУТИ ШАНСОМ ДЛЯ УКРАЇНИ

Інгушетія димить. Останні «виправлення кордонів» на користь Чечні розбурхали старі конфлікти і невідомо ще, наскільки далеко усе зайде. Як це не дивно, події на Північному Кавказі можуть стати шансом для України.

Для тих, хто не дуже знайомий з ситуацією, коротко: днями уряд і парламент Інгушетії на чолі з Юнус-Беком Євкуровим уклав угоду з Чечнею (читай Рамзаном Кадировим) про «обмін територіями», в результаті якого Інгушетія позбулася 1290 гектарів своїх земель, а натомість отримала «рівноцінні» території в т. ч. з Надтеречного району Чечні.

Все це супроводжувалося масовими акціями протесту в столиці Інгушетії Магасі. Справа в тому, що на тлі давніх територіальних суперечок між Магасом та Грозним, інгушам вельми не сподобалося те, що забрали у них орні землі, а «компенсували» передгір’ями та «пасовиськами», тобто за принципом «на, тобі, Боже…».

При цьому якщо чеченський парламент проголосував за ратифікацію угоди одностайно, то з 25 депутатів інгуських зборів «за» висловилися лише 17 з 25, причому кілька депутатів оголосили про підтасування результатів голосування.

Наразі в Магасі триває безстрокова акція протесту. Поки що мирна. Але. Пройшла інформація, що правоохоронці Інгушетії перейшли на бік протестувальників. Кажуть, що інгушські поліцейські не пропустили до міста колони своїх колег з Ростова та Ставропілля, які мали завдання розігнити мітинг.

Цікаво, що протест має усі ознаки українського Майдану. підприємці надають допомогу харчами, годують тих, хто перебуває на площі цілодобово, люди несуть чай, теплі речі, ковдри. Це є поганою ознакою для Кремля. Якщо зараз поступитися, то вийде, що 60-тисячний Майдан в Інгушетії переміг і це буде прикладом для інших.

Аби було зрозуміло: площа Інгушетії за кількості населення 500 тис. дорівнює лише 3628 квадратних кілометрів. Кожен клаптик землі, на якому щось можна вирощувати – на вагу золота. Але це лиш верхівка айсбергу. Справа в тому, що Кадиров забрав в інгушів нафтоносні площі.

Коротше кажучи, на тлі невирішених територіальних питань ці дії стали тим сірником, який може запалити велику пожежу, що загрожує перекинутися на увесь Північний Кавказ. Ніхто не забув криваві сутички між інгушами та мешканцями північної Осетії 1991 року через якісь крихітні шматочки спірних земель. Тоді загальні втрати сягнули 600 убитих і до 1 тис. поранених.

Інгуші не забули, що у тих сутичках осетинів підтримували російські кадрові військові частини з танками, «Градами» та бронетранспортерами. І знову Москва уже в цьому конфлікті явно стоїть на боці Кадирова, який давно вважає себе «господарем Кавказу».

У зв’язку з цим постає кілька цікавих питань:
– навіщо було порушувати старі територіальні суперечки саме зараз;
– яку роль в цьому грає особисто Путін з огляду на його тісні стосунки з Кадировим;
– яку роль грають в цьому «треті сили».

А те, що вони є і що вони розігруватимуть карту цієї суперечки, сумнівів немає. Адже в Інгушетії усе ще діє підпільний рух, який в Москві називають «терористичним».

Схоже, путінський режим припустився чергової системної помилки, не врахувавши старої істини, що її, перефразовуючи відому фразу бійця Сухова з фільму «Біле сонце пустелі», можна висловити так: «Схід – справа тонка, а Північний Кавказ – набагато тонша».

Наприклад, чи знають в Кремлі те, що відомо тут давно й кожному: між інгушами з одного боку та осетинами й чеченцями з іншого здавну були – скажемо так – складні стосунки на національному ґрунті. Чеченці інгушів відверто зневажають. А ті платять прихованою ненавистю.

Якщо в Кремлі цього не знали – гріш ціна таким керівникам. Якщо знають і дозволили Кадирову образити інгушів (а це в їхніх очах саме образа, і навіть нафта тут ні до чого) – питання навіщо?

Кадиров набрав таку вагу, що не лише не дозволяє Москві втручатися у справи його особистого царства – Чечні, але й здатен диктувати навколишнім суб’єктам власну волю?
Путін зараз в дуже складному становищі. Дати команду «усі взад» не може – це означатиме посваритися з Кадировим, а також «втратити обличчя». Розігнати протести силою – значить гарантовано спровокувати криваву війну.

Судячи з того, що з Москви надходять сигнали про те, що цю угоду жодним чином скасовано не буде, там обрали тактику очікування. Може, якось «розсмокчеться» само собою.

А якщо ні? Попри інформаційну блокаду навколо Інгушетії, звідти надходять відомості про блокпости, підрозділи нацгвардії та якихось невідомих у камуфляжі. Лунають постріли. Поки що у повітря.

Достатньо однієї черги з автомашини без номерів у натовп аксакалів, що зібрався на площі Свободи в Магасі і не просто полихне – вибухне.

Учора на Майдан прибув перший президент Інгушетії популярний в народі Руслан Аушев. Не для того, аби заспокоїти протестувальників – щоб їх підтримати.

“Для нас земля – синонім матері. Якщо брат передає землю братові, він мусить це узгодити зі своєю родиною. Якщо ттейп передає (землю) іншому тейпу, він має узгодити зі своїм тейпом. Я, як перший президент, хочу сказати: керівництво республіки сьогодні припустилося помилки. Треба було це питання узгодити з народом… Але так це не робиться, навіть коли одружуєшся, коли дівчину сватаєш, яке питання треба задати, яку політику провести, щоб дівчину привести до себе додому? За законами вайнахів!” – сказав Аушев. 

Під тиском Майдану парламент Інгушетії скасував голосування по ратифікації угоди. Повторне призначено на сьогодні. Дадуть команду відкласти угоду у довгий ящик? Але тоді це буде суттєвий удар по інтерсах і амбіціях Кадирова. Ситуація патова…

Тепер про інтереси України. Якщо там все-таки стануться сутички, котрі найімовірніше переростуть у збройний конфлікт, що розповзеться на Інгушетію, Чечню, Північну та Південну Осетію, Дагестан – Путіну може стати зовсім не до «Новоросії». І це шанс для Києва остаточно вирішити проблему ОРДЛО одним з двох відомих способів: політичним або військовим.

Обережно не наполягатимемо на тому, що конфлікт на Північному Кавказі на тлі війни російських спецслужб, які зчепилися одна з одною, розпалює «третя сила», а може, й «четверта». Але виключати цього не можна.

У відповідності з «Теорією змов» не можна відмахуватися від того, що режим Путіна заганяють у відносно дрібні, але численні конфлікти, на які у Кремля може банально не вистачити ресурсів: Сирія, Донбас, Інгушетія, потенційно – старі рахунки з Грузією щодо Південної Осетії та Абхазії, а також Нагорний Карабах.

Цікаво, що на тлі конфлікту в Інгушетії, який розгорявся з вересня, у Татарстані знову почалися бродіння з приводу скасованого ше рік тому обов’язкового вивчення татарської мови у школах. Дуже своєчасно…

Як би там не було – маємо пам’ятати, що розпад СРСР почався не з підписання відповідної угоди у Біловезькій пущі. Він почався з Кавказу. Зі Степанакерту та Сумгаїту. Можливо, Москві вдасться цей конфлікт пригасити. Не загасити – а пригасити. Але це ще один удар по основі, на якій стоїть глиняний колос імперії.

Як відомо, імперії зручно обгризати з країв…

Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: головну роль в розпалюванні міжетнічних зіткнень в Нагорному Карабасі, Сумгаїті та інших регіонах наприкінці 80-х рр. ХХ ст. зіграли… партійні чиновники.

«Сумгаїтський погром» почався з ініційованого міським комітетом КСРС мітингу, на якому другий секретар (по ідеології!) Мелек Байрамова фактично закликала місцеве населення до розправи над вірменами.

Кавказ – справа не тонка. Кавказ – справа найтонша…

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *