СТАЛІН БУВ ПІДПІЛЬНИМ МУЛЬТИМІЛЬЙОНЕРОМ: те, чого ви не знали про комуністичного вождя

СТАЛІН БУВ ПІДПІЛЬНИМ МУЛЬТИМІЛЬЙОНЕРОМ: те, чого ви не знали про комуністичного вождя

Кажуть, Сталін був дуже невибагливий у харчування і вживав гречану кашу з котлетою просто на краєчку стола, серед паперів. Кажуть, що пив він просте домашнє грузинське вино, а не якісь елітарні напої. Все це свята правда.

Але правда також і в тому, що вироблялися ті вина лише в одному селі, і лише для одного вождя. І возили їх з Кавказу літаками. А оскільки вино втрачало у якості, коли його бовтати, то діжечки з «простим сільським вином» везли на руках. І цей важливий процес не довіряли нікому, крім офіцерів НКВС рангом не нижче полковника.

Невибагливість комуністичного вождя добре нам відома хоча б із спогадів югослава Мілана Джиласа, котрий залишив цікаву картину знаменитих сталінських «обідів» на дачі:

«В просторной, без украшений, но отделанной со вкусом столовой на передней половине длинного стола были расставлены разнообразные блюда в подогретых и покрытых крышками тяжелых серебряных мисках, а также напитки, тарелки и другая посуда. Каждый обслуживал себя сам и садился куда хотел вокруг свободной половины стола…

Выбор еды и напитков был огромным – преобладали мясные блюда и разные сорта водки. Но все остальное было простым, без претензии. Никто из прислуги не появлялся, если Сталин не звонил, а понадобилось это только один раз, когда я захотел пива. Каждый ел что хотел и сколько хотел, предлагали и понуждали только пить – просто так и под здравицы» (http://www.ng.ru/style/1999-12-24/16_stalin.html).

Але сталінські захисники, особливо останнім часом не припиняють мантри про «скромність» вождя. Часто, намагаючись обілити його, перегинають палицю і видають т.з. «незумисні свідчення», яке говорить більше, ніж тисячі книг та фальшивих фільмів.

На одному з сайтів ми, наприклад, натрапили на одкровення такого собі Геннадія Коломєнцева, котрий, як зазначається, був одним із сталінських кухарів. І ось що видав цей чолов`яга про «скромність»:

«… особенно любил Сталин печеную картошку в мундире! В духовке печенную. Помню, с этой картошкой мне повара голову заморочили. Мы все регионы Московской области объездили. Привезем им. Нет. Эта не подходит. И эта не та. И только где-то в Бронницах нашли ту, что надо… Да, неприхотливый в еде был человек»

(http://www.peoples.ru/state/king/russia/stalin/history1.html).

Як кому, але для нас ця цитата, а особливо остання фраза звучить як анекдот.
УВтім, досить про харчі, адже нам потрібно ще розібратися багато з чим в аскетичному житті вождя світового пролетаріату.

Наприклад, мало хто знає, що у товариша Сталіна був персональний… теплохід. Називався він «Максим Горький», на ньому господар Кремля полюбляв плавати по Москві й Волзі, часто – в компанії «соратників». Той корабель і досі катає відпочивальників. І досі є найшвидкиснішим річковим судном в світі!

“Максим Горький” – персональна “яхта” Сталіна. Корпус та силова установка – з підводного човна типу “Декабрист” .

Почали будувати той корабель в самий розпал голоду в Україні. Спустили на воду у 1934 році. Навряд чи й зараз люди, чиї родичі загинули під час Голодомору, знають про існування унікального судна і про те, які бенкети влаштовували на його борту борці за народне щастя.

Незвичайні для судна важкі мармурові сходи. В музичній вітальні – концертний рояль. Для оздоблення теплоходу майстри використали більш ніж 17 пород деревини, в т. ч. таких коштовних, як чинара, червоне дерево, карельська береза тощо. Усі меблі та предмети інтер`єру розроблялися й виготовлялися за індивідуальними проектами.

Серед іншого тут є бенкетна зала на 40 персон, де гуляв із своїми прісними пролетарський “папа”. І сьогодні можна покататися на судні й замовити бенкет. Правда, дозволити собі це можуть лише найбагатші люди – вартість звичайного обіду – 120 доларів з людини (за цінами 2008 року).

Про такі речі, як особистий літак (ПЄ-8ОН) та броньовані вагони ми вже не говоримо, розуміючи, що на відміну від десятків дач; глісерів, теплоходів та іншого добра це – необхідні для голови держави атрибути.

«Комуністи – вперед!» – лунало, мабуть, в душі «отця народів», коли він мчав в ескорті вулицями нічної Москві. Потужні прожектори освітлювали дорогу й прилеглі будинки; безперервне ревіння клаксонів мало попереджати робітників, що поверталися з нічної зміни: їде борець за їхнє світле майбутнє, тому краще сховатися кудись у підворіття, бо охоронці сталінські стріляють без попередження в усе, що їм здалося підозрілим й рухалося не так.

Звичайно, порушувався закон – не можна галасувати вночі – але то ж Сталін! А «гегемон», чий сон потривожили? Переживе!

Машина у товариша «Коби» також була унікальна. Не машина – танк вагою під вісім тон! Вважається, що це чудо техніки було вітчизняного виробництва:

«Суперсекретный ЗИС-115 был изготовлен специально для него. Внешне это был совершенно обычный автомобиль, но мы-то понимаем, что это была только видимость. Кузов машины для Сталина бронировали на военном заводе по спецзаказу — в двери, перегородки и дно кузова вставляли бронированные щиты. И конечно же, негоже было для салона использовать те же материалы, что и для простых смертных, поэтому сиденья набивались гагачьим пухом, обшивались шикарным сукном, а в отделке использовались дорогие металлы…

Толщина пуленепробиваемых стекол составляла 7,5 сантиметра, для их опускания или подъема использовался встроенный в дверь домкрат. Так что, чтобы открыть двери, требовалась недюжинная сила, поэтому охранники при этом авто были очень сильны физически. Дно кузова и перегородки внутри салона автомобиля также были усилены броневыми листами» (http://www.chaso.ru/magazine/2011-06/mashina_stalina/).

Необхідність? Можливо, особливо – в гагачому пусі. Особливо – в оздобленні салону дорогими металами. До речі, а що це за метали? Найдешевшим має бути срібло. Далі ідуть золото та платина.

Може і необхідність. Але от біда – відомо, що від перших днів після перевороту 1917 року «Коба» не задовольнявся тачанкою – він вимагав машин, і не просто машини, а – найкращих машин!

Пролетарських вождів не влаштовували прості «Форди» чи «Фіати» – їм давай еліту! Першим автомобілем Сталіна став Vauxholl 1914 року випуску. Раніше він належав не аби кому, а матері останнього російського імператора. Класна була машина, але…
Але Сталін побачив «тачку» іншого «вождя пролетаріату».

«Сталин, говорят, чуть не задохнулся от зависти, впервые увидев Ленина в Rolls Royce 40/50 Silver Ghost…
Виссарионычу захотелось иметь машину круче, чем у Ильича, и, попав в Реввоенсовет, он заказал себе первый в мире автомобиль с 8-цилиндровым V-образным двигателем Packard Twin-Six. И больше этой американской марке не изменял.

Когда в начале 30-х для нужд ЦК закупили Buick, Cadillac, Lincoln, Сталин отверг их все и, узнав, что в 1932 году на выставке в Детройте показали 12-цилиндровый Packard Twelve со 160- сильным мотором объемом 7,7 л, загорелся как дитя. И, стукнув кулаком по столу, приказал: «И мне такой же».

Желание обладать таким авто подогревала и информация о том, что президент США Ф. Рузвельт уже ездит на подобной машине, да еще бронированной. Но деньги из казны тратить не пришлось – Рузвельт, друживший накануне войны с советским лидером, решил подарить ему этот самый Packard Twelve.

7-тонная махина всего за 20 с разгонялась до100 км/ч и имела максимальную скорость в 140 км/ч»

(http://rigatransport.sitecity.ru/ltext_1011145537.phtml?p_ident=ltext_1011145537.p_1011145725).

Так от: оцей «Packard Twelve» і був тією машиною, на якою насправді їздив Сталін аж до смерті. А ЗІС? А ЗІС став черговим камінчиком в легенду про «отця народів».

Зверніть увагу на товщину дверей сталінського “Паккарда”. У броню машину “одягали” в майстернях Derham в Пасадені, видно, Сталін більше довіряв проклятим буржуінам власну безпеку, аніж пролетарям з ГАЗу 

Хоча насправді цей автомобіль не пропав. Як відомо, комуністи жорстоко переслідували тих, хто виявляв «низькоуклінство перед Заходом». Віссаріонич із своїм «Паккардом» також підпадав під категорію «уклінників» і мав піти на лісоповал. От і згодився ЗІС-115, який, до речі, будували спеціально максимально схожим на «Паккард». По перше – для агітації, і по-друге – для додаткової безпеки. Розпустивши чутки, що на цій машині їздить «отець народів», держбезпека пускала іі в складі т.з. «обманного кортежу».

Зате інші члени Політбюро їздили саме на ЗІС-115 (всього було випущено 32 машини). Ні, звичайно, вони знали, що трудовий народ їх безумно любить і якихось нападів з боку різних там іванових-петренків-шаріпових-рабіновичей не боялися, просто… Просто за восьмисантиметровим броньованим склом якось спокійніше.

Ну і, нарешті, ще один аспект, який об`єднує Сталіна й решту комуністичних вождів: всі вони без винятку були небайдужі до орденів. У Брєжнєва, як ми знаємо, їх було півпуда. Не набагато менше – в Устінова, Жукова, Ворошилова…

Хрущов мав сім(!) орденів Леніна, три зірки Героя Соціалістичної праці та зірку Героя Радянського Союзу. Юрій Андропов, за спогадами Г. Н. Купріянова, всю війну ховався за «бронню», скаржився на хворі нирки та малу дитину, аби не потрапити на фронт чи в партизанський загін. Зате мав на кінець життя десять орденів, з яких чотири – найвища нагорода СРСР – орден Леніна. Плюс звання генерала армії та зірка Героя соцпраці.

Сталіну теж було чим похвалитися. По-перше, це погони Генераліссімуса СРСР, які він собі почепив 27 червня 1945 року. Для цього треба було змінити законодавство, бо радянський табель про ранги не передбачав такого звання. А раніше він мав звання Маршала СРСР (березень 1943 року). Сміємося з Брєжнєва? А це як назвати?

Дача “Кунцево-1” і її велика їдальня. Як кажуть, скромно і зі смаком. Саме в цій кімнаті помер вождь всіх часів і народів, майже до безтямності насмоктавшись винця на черговій попойці з товаришами по боротьбі за світле майбутнє робітничого класу

А скільки нагород було у Сталіна? Всі звикли на кіноекрані бачити його лише з зірочкою Героя Соціалістичної праці. А насправді? Давайте рахувати лише ті, якими генія нагородила рідна країна – без отих іноземних подарунків.

Отож, Сталін мав 16 орденів та медалей, серед яких 3 ордени Лєніна, 3 ордени Червоного прапора, 2 ордени «Перемога», зірка Героя Радянського Союзу. З ким із зарубіжних «колег» порівняти?

Сер Вінстон Черчілль, якого нещодавно визнали найвеличнішою людиною в історії Британії, мав 12 англійських нагород, з яких лише три – ордени. Учень Сталіна і перший диктатор КНДР Кім Ір Сен мав шість нагород. Фідель Кастро не мав жодної кубинської нагороди.

Так що з орденами у вождя теж все гаразд. Цікаво, що в радянській пропаганді орденоносці та Герої посідали неабияке місце. Про них писали в газетах, про них створювали передачі, співали пісні.

Про Сталіна теж співали пісні. Але про його нагороди говорити було якось не прийнято. Як про «Паккард», персональний теплохід та ручної роботи ліжка.

Чому? Як гадаєте?

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: ордени в СРСР це не лише престиж, це ще й шалені гроші. Комуністичні бонзи себе не ображали – пенсії собі встанорвили чималі. Наприклад, пенсія Жукова становила 830 рублів – рівно у 20 разів більше за середню пенсію громадянина СРСР. Але до цього платили ще й надбавки за кожен орден та медаль. Плюс щорічна доплата на оздоровлення в розмірі 2 місячних пенсій. У того ж Жукова, як згадують очевидці, пачки грошей лежали просто в шафі, штабелями.

Сталін теж акуратно отримував і зарплату (не одну, бо він мав кілька посад), і виплати за військове звання, і виплати на оздоровлення, і за ордени, і гонорари за книги, яких він не писав, але які видавалися мільйонними накладами. Після смерті вождя в його персональному сейфі виявили 3 мільйони 600 тисяч рублів та кілька пачок іноземної валюти.

Але апологети комуністичного бонзи продовжують розповідати про його ощадкнижку з 90 рублями…

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *