ЦЕРКОВНІ ВІЙНИ ДУЖЕ СУВОРІ або про агонію “Русского мира”

ЦЕРКОВНІ ВІЙНИ ДУЖЕ СУВОРІ або про агонію “Русского мира”

Найбільші перемоги отримують не на полі бою, а в тихих кабінетах та залах, де встановлено столи для переговорів. Там ідуть найзапекліші битви. Вчора Україна отримала одну з найбільших перемог, яка визначить ії майбутнє на тисячу років. Це не перебільшення.

Верховна Рада підтримала звернення Президента до архієпископа Константинополя, Вселенського патріарха Варфоломія із проханням видати томос щодо автокефалії православної церкви в Україні. Що це значить для нас? Давайте поговоримо про деталі, які невідомі пересічним громадянам. Це дуже цікаво.

Спочатку трохи історії. Як виник Московський патріархат. Москва офіційно підпорядковувалася Київському митрополиту до 1448 року, аж поки всупереч всім церковним канонам не оголосила про створення Московської митрополії. Цілих 141 рік вона була неканонічною, аж поки Борис Годунов запропонував Константинопольському Патріархові Ієремії ІІ переїхати з захопленого османами Константинополя до Московії.

Патріарх прибув для переговорів, але Годунов почав вимагати від нього надання неканонічному Московському митрополиту титулу Патріарха. Під тиском московської влади (після піврічного утримання у Москві в неволі у й погроз вбивства), патріарх Ієремія погодився на умови Бориса Годунова.

У 1686 році, після Вічного миру з Польщею та захоплення Лівобережної України й Києва, посли Московії дали хабара Вселенському патріарху Діонісію (200 червонців та 120 соболів) і той, порушивши тодішні канони, підпорядкував Українську православну церкву Московському патріархові.

За акт симонії (читай хабарництво) Діонісія Царгородським патріаршим собором було звергнуто з престолу Вселенського патріарха (нечуваний випадок) й ув’язнено простим монахом в монастирі. А його томас було скасовано.

Наслідком цього стало наступне. У 1924 р. ухвалено томос Вселенської патріархії, підписаний патріархом Григорієм VII та 12 митрополитами про неканонічність передачі Київської митрополії Москві. А в 1991 році Вселенський патріарх Діонісій видав ще один томос, в якому зазначалося, що канонічна територія Московського патріархату розповсюджується на кордони Московії до 1686 року.

За це Димитрій поплатився життям. Тут справжній детектив, який розповіла мені людина, яка колись була в оточенні Філарета. Звісно, що в Москві розповідають іншу версію.

У 1990 році після смерті патріарха РПЦ Пімена І обирали його наступника. За традицією це зазвичай є найстарший за віком митрополит. Ним був Філарет. Він і головував на Соборі, де вибирали патріарха з 3 кандидатур. Одним з претендентів був він сам.

Але Москва не хотіла, аби українець очолював РПЦ. В ході інтриг і таємних переговорів в обмін на підтримку кандидатури Алексія, митрополиту Філарету було обіцяно створення помісної Церкви в Україні.

Це вимога церковних канонів: 34-го Апостольського правила, що визнає канонічною підставою для унезалежнення (відділення) Церкви національний фактор; 6-те правило І Вселенського та 17-те правило IV Вселенського Соборів, які визначають канонічною підставою для створення самостійної Церкви адміністративно-територіальний фактор. Відтак, після набуття Україною незалежності вона мала всі права на власну незалежну Церкву.

Однак після того, як Олексій ІІ сів на патріарший престол, ці гарантії було «забуто». Натомість Український екзархат було перетворено на Українську православну церкву й оголошено про її самостійність у керуванні. Це було далеко не те, що обіцяно.

Тоді Філарет звернувся до Вселенського патріарха. Що там було – таємниця, але очевидно, він отримав благословення на створення автокефальної церкви, яка б замість Москви підпорядковувалася Фанару (Вселенському патріарху).

Тоді ж Вселенський патріарх Димитрій видав томос про те, що канонічна влада Московського патріархату розповсюджується лише на територію, яку обіймала Московія на 1686 рік, тобто – без України.

Одразу на Фанарі з’явилася делегація Московського патріархату в складі якої були двометрові амбали в рясах монахів. Про що (і як – подейкують, що патріарха навіть побили трохт) вони спілкувалися з Вселенським патріархом не відомо, але після цього в Димитрія стався інфаркт і він помер 2 жовтня 1991 року у відділі інтенсивної терапії американської лікарні ім. адмірала Брістоля в Стамбулі.

Це до речі пояснює, чому наступник Димитрія, Вселенський патріарх Варфоломей настільки обережний в «українському питанні». Він сильно побоюється Москву. Але томоси 1924 та 1991 року все ще в силі і це зараз є головним козирем Києва у створенні автокефальної помісної церкви.

Тепер про нинішні події.
Коли рік тому в Україну приїздили офіційні посланці Вселенського патріарха й уперше президент заговорив про створення помісної автокефальної церкви, я тоді висловив думку, що запущено реальний процес. Тоді зі мною сперечалися. І не безпідставно: Фанар практично цілковито залежний фінансово від Москви і до цього моменту Вселенський патріарх дуже обережно ставився до – скажімо так – кроків всупереч інтересам Кремля.

Зараз щось змінилося. Очевидно, Варфоломей отримав певні фінансові гарантії НЕ ВІД Москви, яка є його основним “спонсором”. Плюс ймовірний тиск з боку турецької влади. Недаремно Порошенко, Гройсман та інші українські державні діячі не вилазили зі Стамбула.

Власне, ніхто і не приховував щільних контактів і переговорів с Фанаром. «Нульовим» так би мовити циклом була зустріч з Варфоломеєм українського президента 9 квітня. Власне, напевне тоді й було отримано сигнал: уже час.

Справа в тому, що такі документи, як звернення президента, ратифіковане парламентом не приймається просто так – аби прийняти. Сторона, яка звертається до Вселенського патріарха за томосом, має знати, що відповідь буде позитивною.

Треба знати, що хоча Вселенський патріарх і має право надання томоса про автокефалію, він має це узгодити з главами найстаріших і найавторитетніших церков. Пентархію давно скасовано де-юре, але де-факто вона ще має вплив. Очевидно, що з Антиохійською, Олександрійською, Єрусалимською та іншими Церквами таке узгодження відбулося. Навіть Вірменська апостольська церква виступила з підтримкою

Які наслідки створення автокефальної помісної Церкви в Україні матиме для геополітичної картини? Величезне. Постане нова (підкреслюю – нова, це важливо розуміти) потужна Церква, яка стане серйозним конкурентом Московському патріархату. Фактичний лідер проавославного світу. Очевидлно, що РПЦ “відсувають” в старі кордони 17 сторіччя.

Досі серед найавторитетніших Церков РПЦ МП у списку стояла п’ятою після «старих» – Константинопольської, Олександрійської, Антиохійської та Єрусалимської. Причому на цьому місті вона опинилася не досить канонічно.

Справа в тому, що всі перелічені Церкви є «апостольськими», тобто такими, що їх засновували апостоли Христа. Російську поставили на чільне місце лише через те, що вона має формально найбільшу кількість вірних.

За їхньою кількість Москва «побиває» всіх: офіційно оголошено, що їх щонайменше 90 мільйонів, включно з Україною, Білоруссю, Фінляндією та багатьма іншими  країнами.

Серед цих мільйонів 10 – це прихожани УПЦ МП. Досі йшов повільний, але постійний тренд на перехід московських парафій під омофор Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Основним чинником, який сильно гамує цей процес, є формальна неканонічність УПЦ КП, а також те, що Філарет підданий анафемі з боку РПЦ.

Якщо Київський патріархат буде визнано Фанаром, як автокефальна церква, ця перепона впаде й піде лавиноподібний процес «втечі» парафій від Москви. А це страшний удар. Бо в с амій росії прихожан не надто багато – 56 мільйонів воцерковлених – це блеф.

Лише мусульман в цій країні 20 мільйонів. А ще мільйон католиків. А ще протестанти. А ще атеїсти. А ще ті, хто ходить в церкву раз на рік – паски, ковбасу та горілку посвятити. Церков там багато набудували, але вони стоять порожні на відміну від українських.

Плюс 2,5 мільярди доларів. Саме стільки коштів ЯК МІНІМУМ щорічно Московський патріархат «викачує» з України.

Звичайно, не всі парафії МП перейдуть до КП. Але якщо їх буде лише половина, то ці 5 млн додадуться до 5 мільйонів вірних Київського патріархату. Плюс не забуваймо про угоду про об’єднання з КП Української автокефальної церкви. А якщо рішенням синроду УПЦ МП вся поєднається з автокефальною? Принаймні, митрополит Онуфрій на зустрічі з Порошенком “ні” не сказав…

Це перетворює майбутню Українську автокефальну церкву у найпотужнішу в Україні. І цього страшно боїться Москва. Втративши після анексії Криму та війни на Донбасі Україну політично, вона втрачає на неї вплив і через Церкву.
ФАКТИЧНО ЦЕ КІНЕЦЬ «РУССКОГО МИРА».

Звідси вся ця істерика і волання про «розкол». Але який розкол, якщо майбутня автокефальна церква отримає Томос і піде під омофор Вселенського патріарха?

До речі, те, що патріарха Філарета відлучено від церкви знають всі. А чи знаєте ви, що це відлучення не діє? Справа в тому, що ним було подано апеляцію да престолу Вселенського патріарха. Досі ця апеляція в стані розгляду. А поки це так – акт відлучення є на більш ніж папірцем, який у Москві можуть повісити на гвіздок де хочуть.

Тепер про неприємне. Якщо за зверненням Петра Порошенка Україна отримає автокефальну Церкву, то це значитиме, що вона відмовиться від спадкоємності древньої Церкви з часів Русі. Бо ця автокефалія буде НОВОЮ.

Тут дозвольте висловити власну думку. Справа в тому, що хрещення Володимира 988 року на моє переконання – це не більш ніж міф. Не існує жодного літопису ані нашого, ані європейського, ані арабського, ані навіть візантійського кінця ХІ ст., в якому би про це було хоча б слово. Все, що написано про «Володимирове хрещення» – написано лише у ІІ-й половині ХІ ст., а ранішні літописи знищено.

Тут величезна таємниця. Справа в місії апостола Андрія Первозванного. Звичайно ж він ніякого хреста на дніпровських кручах не ставив. Це алегорична оповідь про створення апостолом в Києві Церкви.

Підкреслю, аби ви розуміли: у І-му ст. там, де зараз стоїть Матір градів руських, перший ученик Христа заснував Церкву. Щоправда, не нікейського обряду.

А Андрій Первозванний, аби ви знали, вважається першим архієпископом Константинопольським і патріархом Вселенським. Ним він став лише після повернення із Скіфської місії.

Відтак, з огляду на це, Київ має всі канонічні та історичні підстави претендувати на центр Вселенської патріархії, або принаймні на третій центр впливу поряд з Фанаром і Ватиканом. Тому цей факт – мов кістка в горлі і Фанару, і Ватикану, і Москві. І вони кістками лягають, аби ми вірили у хрещення Володимира і забули про давню церкву, що була тут споконвічно.

І ось ці претензії заради отримання власної автокефальної Церкви ми можемо втратити назавжди. Ми можемо втратити навіть спадковість від Київської митрополії ХІ сторіччя, яка може стати лиш історією, як Хозарська православна церква, Хорезмійська, Охридська тощо.

Чи вартий цей «розмін» такої ціни? Це уже питання для дискусії…

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: про таємні сторінки історії давньої Русі, що про них не пишуть у підручниках, ці дві електронні книги, про якій йдеться в статті: http://pavlopraviy.blogspot.com/2018/04/blog-post.html

6 thoughts on “ЦЕРКОВНІ ВІЙНИ ДУЖЕ СУВОРІ або про агонію “Русского мира”

  1. Кесарю – кесарю, а Божие Богу…
    Президенту – державні справи, церкві – церковні. А оскільки церква відділена від держави – нічого сунути туди носа.
    Вже і історію приліпили, прикрасили трохи, з брудом все перемішали… ! Це хто вас так навчив – Христос? Скільки тон мукулатури перечитали, а Євангліє відкривали? Про що говорив Ісус? Про любов до ближнього чи не так.
    Ця ненависть, цей негатив від кого? Явно не від Бога. Від диявола напевне. Бо Бог – це насамперед Любов.
    І це хто мені буде вказувати якому Богу молитися і в яку церкву мені ходити? Ті злодії що сидять у парламенті і в адміністрації президента? Ті вампіри що смокчуть кров з народу?
    Не дарма домашній церкві Порошенка красується фреска з його сім’єю – прямо ікона царської сімї. Мало йому, захотілось цю церкву ще й легалізувати.
    Наівні ви пане президенте – силою любити не заставиш, хто мав перейти у київський патріархат, той вже перейшов . І то він потрібен лише для того знищити московський. А не буде московського то відпаде потреба і в Київському. А оскільки ми прямуємо в Європу, то чекають на нас бабтисти, єванглієлісти, протестанти та інша шушера.

    1. Вивчіть будь ласка питання, потім коментуйте. Зокрема Вам треба ознайомитися з Кодексом Юстиніана (4 ст.) по якому досі живе Церква. Якщо Ви не в курсі – повідомимо, що згідно до цього кодексу імператор вважався головою Церкви. І так є досі, хоча давно немає імператорів. Тому в літургіях обов`язкович чином моляться за здоров`я чинної в країні влади разом з молитвою за патріарха або митрополита.

      1. І ще, шановний “грамотій”. Правильно слід писати “баПтисти”. Зідти у вас і злоба на увесь світ – аж отрутою прискаєте, що в голові нічого немає. Усі Вам винні. Працювати йдіть.

        1. Вибачте помилився, я ж людина, а людина схильна робити помилки. Але глумитись над моєю свободою віросповідання нікому не дозволю, навіть президенту. А на рахунок баптистів, то я мають неприязнь лише до одного з їх пастирів – Тульчинова. Не можу зрозуміти як можна братись за військові справи людині, якій по релігійним переконанням заборонено тримати зброю в руках ? А стравлювати православник один проти одного це справа точно не християнська.
          Знаю агресивно і неправильно чиню, грішний… Знаю по іншому захищати свою віру потрібно, вибачте не доріс до того щоб з миром іти на хрест…

      2. Шановний, під час правління Юстиніана (528-565 р.)_не було ні католицизму ні православ’я. Розкол відбувся десь 1054 р. якщо досі під цим кодексом живе Церква, то чому у католиків главою Церкви являється Папа Римський?
        У православних цар чи імператор – помазанник Божий, а глава церкви Христос. Так вчить Церква і керується вона Вселенськими соборами, а не кодексами імператора та указами президента.

        1. Христос вчив кесарево-кесарю, а Боже -Богу. Тому імператор займається справами світськими, а Церква – Духовними і крапка. А приводити римські законодавчі акти і стверджувати, що ними керується Церква це безглуздя.

Залишити відповідь