ФРАНЦІЮ ЗАРАЖЕНО, або що відбувається у Європі

ФРАНЦІЮ ЗАРАЖЕНО, або що відбувається у Європі

Що відбувається у Франції? Невже щось схоже на український Майдан? Багато наших записних патріотів та «революціонерів» у французьких «жовтих жилетах» вбачають нащадків майданівців.

Насправді все з точністю до навпаки. У Франції зараз відбувається повстання шлунків. Двоногих організмів, які живуть з трьома основними інстинктами.
Про роль в цьому бунті Кремля поговоримо трохи пізніше, а зараз аналіз.

Пункт перший. Кількість. По усій країні в акціях протесту та сутичках беруть участь близько 120 тис. осіб. Це приблизно 0,2% від загальної кількості населення. В Парижі бунтували 10 тис. осіб – приблизно 0,3% населення міста.

Десятитисячна маніфестація для Парижу – дрібна. Якби не погроми – ніхто б її не помітив. Це не Майдан, на якому збиралося до чверті населення Києва.

Висновок: ніякої масової підтримки «жовті жилети» у Франції не мають, принаймні на такому ріні, щоб на підтримку їхніх вимог вийшли дійсно маси. Але ці пасіонарії диктують свою волю більшості. Вони змушують їх коритися і це є дуже негарно.

Пункт другий. Якість. Подивіться на знімки. Що бачите? З Майданом спільного лише велика кількість молоді. Але. Ніхто не звернув увагу на те, де знаходяться найбільші вогнища бунту?

Центр Парижу – це зрозуміло. А ще? Пройшла інформація, що найбільш спекотно в комуні Сен-Дені. Що таке Сен-Дені? Це 40% прямих мігрантів з Африки та більш бідних країн Європи. Майже 80% молоді до 18 років мають хоча б одного батька-мігранта.

Це нетрі, забиті люмпеном, який ненавидить власну країну; який не хоче працювати, але хоче, аби його утримувала держава на рівні з тими, хто працює. Це ті, що сидять біля під’їздів й бубнять один одному, що уряд їм винен і що їхні пенсії/соціальні допомоги жебрацькі.

А от у центрі Парижу бунтували зовсім інші. Тут, кажуть, Трамп у Твіттері захоплювався, що французькі протестувальники хочуть його. Насправді це комплімент так собі: насправді частина буньіників хочуть міграційної політики Трампа – щоб викинути з країни циган, румунів, боснійців та не пускати більше африканців.

Це інша категорія французів. Це ті, хто сидять в кафешантанах й бубнять один одному, що уряд їм винен, що їхні пенсії/зарплати жебрацькі, а уряд витрачає величезні кошти на нероб із Сент-Дені.

Висновок: фактично нинішні протести мають два джерела й два центри. Це виступ двох типів люмпенів. Образно кажучи, один з них одягається в секонд-хенді, а інший має нові Diesel. Але психологія й у тих, й у тих однакова.

Пункт третій. Рушійні сили. Кажуть, за спинами мирних «жовтих жилетів» Париж плюндрували ліві та праві ультрарадикали. Це абсолютно не так. У Франції немає правого сегменту. Ті, кого політологи називають там «правими» насправді такі ж «праві», як і наші.

Права ідеологія – це ідеологія національної буржуазії. Недостатньо оголосити себе націоналістом, щоб мати честь називатися «правим». Бо «праві» – це не лише і не завжди націоналізм, але завжди безумовно – консерватизм. Головна ознака справжньої «правої» ідеології – ставлення до приватної власності.

Щойно ви чуєте як «правий» проголошує гасла про націоналізацію великого бізнесу; про державну власність на надра та сільгоспземлі; про те, що багаті мають поділитися з бідними тощо, знайте – перед вами націонал-соціаліст.

Таким чином не треба вірити тим, хто каже, що за бунтом «жовтих жилетів» стоять ультра-ліві та ультра-праві. Рушійна сила там одна – соціалісти. А чи мають вони приставку «націонал», чи розмахуть прапорами з портретами Троцького – це уже другорядне.

Пункт четвертий. Чого вони хочуть. Здавалося б тут усе ясно – всіма ними рухає «халява». Щоб ціни нижчі, а зарплати, пенсії, стипендії й допомога по безробіттю – вищі. Поменше працювати й побільше отримувати. Як ідеал – зовсім не працювати й щоб держава усім забезпечувала – тобто комунізм.

Але різниця є. Ті, що в Сент-Дені та їм подібні – типовий продукт соціалістичної ідеології класичного люмпенського «зразка». Саме там багато мігрантів: «Нас Французька імперія багато десятирічь гнобила, тепер Франція нам винна і має годувати, й годувати якомога жирніше та смачніше».

Такі само настрої у провінційних соціалістів, навіть місцевого розливу: чому у великих містах зарплата більша, ніж у нас – уряд має цю несправедливість виправити.

Ну і маса проміжних ситуацій – люмпен без освіти й без здібностей не розуміє й не хоче розуміти, чому його прибутки менші ніж у тих, хто закінчив університет й працює на велику компанію. Той, хто махає кайлом, завжди вважає, що його праця має оплачуватися краще, ніж робота інженера «який у теплі сидить».

Інша частина соціалістів (переважно з національного табору) розуміє важливість праці. Але вони не згодні ділитися з тими, що в Сен-Жені та їм подібними. Держава має «дати» передусім їм. Бо вони «справжні французи», бо вони працюють, бо вони не такі, як «оті цигани, араби, слов`яни – потрібне підкреслити».

Саме з цього середовища вийшли гасла про вихід Франції з ЄС та НАТО. І жодної «політики» тут немає: «лівак» національного типу міркує так: чому Франція має годувати румунів, болгар, поляків та різних інших греків? Он, українці уже рота на мій круасан роззявляють.

«Лівак» національного типу мірку: навіщо мені те НАТО? Що воно мені дало? Від кого захищає? Чому ми маємо платити НАТО сотні мільйоні євро? Ми власну армію маємо коли що. І навіть ядерну зброю.

А США зараз вимагають, аби ми збільшили фінансові витрати згідно з правилами НАТО. А це з моєї кишені. А моєму «Сіроену» уже чотири роки. А яку симпатичну «Тойоту» я учора бачив у салоні…

Так, усе це – соціалізм різного штибу. Хтось принагідно магазини грабує, а хтось виходить на вулицю за свій круасан, свій «Сітроен» і своє щотижневе барбекю. Одні соціалісти ходять в штанах з секонд-хенду, а інші – у джинсах Diesel…

Пункт п’ятий. Російський фактор. Те, що ці акції чітко сплановані й скоординовані – факт. Те, що на жилети, маски, окуляри, респіратори, фарбу тощо втрачено кілька мільйонів євро (соціаліст не дасть на «революцію» ані сантима) з невідомого джерела – факт.

Те, що в заворушеннях брали участь браві хлопці з Росії, які матюками розписали увесь Монмартр – факт. Те, що заворушення «чисто випадково» спалахнули під час «Керченської кризи» – факт. Те, що це особиста «отвєтка» Путіна за приниження під час останнього візиту в Париж – не факт, але зовсім не виключено.

Російський слід тут однозначний. І не лише у французьких подіях. Треба бути абсолютним кретином, аби не використати слабкі сторони противника. А те, що ЄС є противником Кремля – факт. І те, що соціалістична «зараза», на яку давно хворий ЄС є його слабким місцем – теж факт.

У Кремлі сидять, може, дурні, але все ж не цілковиті кретини й елементарні речі розуміють. А на «революції» у Кремлі ніколи грошей не шкодували – власний народ голодом морили, а французьких комуністів годували. Благо, корисних ідіотів, які одягають жилети, не цікавлячись звідки дрова – вистачає.

Вистачає й таких, хто бере московські гроші під виправданням що це – на гарну справу, а росіян як-небудь обманемо. Не розуміючи, що росіяни у такі ігри ще з їхніми прадідусями успішно грали.

Є й такі, хто в нинішній Росії бачить СРСР – тіпа країну рівних можливостей та соціальної справедивості. Це взагалі важкий випадок.

До речі про комуністів. Подивіться склад французького парламенту і вам стане абсолютно зрозуміло, наскільки французьке суспільство хворе на соціалізм з переходом у комунізм – там навіть 20 комуняк у депутатах сидить.

Проте треба зрозуміти одне: отруйні зерна, що їх розкидають з Кремля падають на благодатний грунт. Без величезного прошарку місцевого люмпена, який прагне отримати незароблене, нічого б кремлвська пропаганда не зробила. Максимум на що спромоглася – на пару тисяч “безтрусих”, як у нас.

Тепер головне питання: що далі? Чим усе закінчиться. Закінчиться (цього разу) тим самим, що й раніше. Не вперше. Соціалізм – це аlter ego Франції. Можна сказати, що Франція – рідна мама соціалізму, котрий як народився в ліжку Великої французької буржуазної революції, так досі в рідних пенатах і є. Свого часу Ненадовго Наполеон Бонапарт прибив це потворне дитятко, але воно з часом постало з попелу.

А бунти люмпенів – невід’ємна риса соціалізму. Цього разу все закінчиться. Страхові компанії виплатять власникам кафе і магазинів компенсації. Сен-Дені до часу затихне. Як затихнув у 2005. Як затихнув у 2017. Тому не диуйтеся, чому Макрон такий спокійний.

Проте кінець в недалекому майбутньому буде печальний – ви бачили на що соціалісти перетворили Детройт? Ви Венесуелу бачили?

На жаль, ЄС приречений. Приречений, бо там давно встановлено соціалістичну диктатуру. В США соціалісти (демократи) конкурують з правими (справжніми правими) – республіканцями. Тому США є найбільшою економічною, військовою й політичною потугою світу.

А Європа, на жаль, згнила зсередини.

P.S. Якщо у вас є хоча б гран розуму, ви легко проведете паралелі з українською дійсністю. Ну і щодо того, наскільки події у Франції схожі на наш Майдан, самі висновки робіть.

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: існує невелика вірогідність того, що ці погроми переростуть у політичну книзу, розпуск парламенту й до наступного французи, яким набридли радикали, оберуть більше консерваторів. Скоріше за все якщо криза таки станеться, буде якраз з точністю до навпаки. Ле Пен і її російські спонсори нікуди не ділися.

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *