Ця історія – не просто фінансовий аналіз, а глибоке розслідування, що розкриває темні сторони українського банкінгу. Воно зосереджується на ролі Олега Гороховського, нині відомого як одного із засновників популярного Monobank, у масштабних схемах, що призвели до націоналізації «ПриватБанку» та багатомільярдних втрат для української держави. Уся ця інформація базується на резонансному 490-сторінковому рішенні Високого суду Лондона, який розглядав позов «ПриватБанку» проти його колишніх власників, Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Цей документ, як свідчить розслідування, не просто згадує ім’я Гороховського, а чітко описує його активну участь у процесах, які підточили фінансову стабільність найбільшого банку країни.
Суддя у своєму рішенні не шукає компромісів. Він прямо вказує, що Гороховський був не просто найманим менеджером, а частиною вузького кола управлінців, які володіли міноритарними частками в банку і «звично дотримувалися вказівок» мажоритарних акціонерів. Цей висновок підкріплений цитатою судді: «Я чітко розумію, що це — справедливий опис цих відносин». Це твердження повністю спростовує будь-які спроби представити Гороховського як невинного виконавця чужої волі. Він, як і інші менеджери цього рівня, був глибоко інтегрований у систему, де ключові рішення приймалися не на користь банку, а в інтересах його власників. Цей тісний зв’язок між керівництвом та бенефіціарами дозволяв обходити стандартні банківські процедури та механізми контролю, що в кінцевому підсумку стало причиною фінансової катастрофи.
Системна участь у виведенні коштів
Найбільш обурливим є розділ, що стосується безпосередніх дій Гороховського на посаді заступника голови правління. Суд встановив, що він, будучи членом кредитного комітету, схвалив 129 кредитів, які виявилися фіктивними. Ці кредити були частиною «recycling scheme» — складної кругової схеми, що дозволяла виводити кошти з банку, маскуючи їх під легальні позики. Завдяки таким операціям, з «ПриватБанку» було викрадено понад 1,9 мільярда доларів. Ця цифра є свідченням не епізодичної помилки чи недбалості, а системної, цілеспрямованої роботи, спрямованої на викачування грошей з банку. Уявити, що один менеджер, відповідальний за ключові напрямки, міг схвалити таку кількість сумнівних операцій, не усвідомлюючи їхню справжню природу, практично неможливо. Це був свідомий вибір на користь схем, які збагачували власників, але розоряли банк.
Тіньові зв’язки: як вплив зберігся після націоналізації
Здавалося б, націоналізація банку мала б поставити крапку на будь-яких контактах між колишніми менеджерами та власниками. Однак розслідування показує, що зв’язки збереглися і після того, як «ПриватБанк» перейшов у державну власність. Суд заявляє про наявність «численних доказів» тісних контактів Гороховського з Коломойським. Ці контакти включали зустріч у Женеві, спільний обід, а також переліт на приватному літаку Коломойського. Це не просто дружні зустрічі, а елементи тіньової мережі, що продовжувала функціонувати. Найбільш красномовним доказом є переписка в WhatsApp, де Гороховський, уже після націоналізації, запитував у Коломойського «інструкції» щодо «неідентифікованого платежу». Це виглядає як спроба впливати на операційну діяльність державного банку через його колишнього власника. Ці факти, зафіксовані судом, підтверджують, що Гороховський залишався частиною бізнес-спільноти Коломойського навіть після того, як їхні офіційні шляхи розійшлися.
Бездіяльність правоохоронців: чи буде покарання?
Рішення Високого суду Лондона, хоч і не є кримінальним вироком, містить надзвичайно жорсткі формулювання, які мають стати сигналом для українських правоохоронних органів. Використання таких фраз, як «численні докази» та «достовірні докази того, що… був залучений у спільні бізнес-справи», є прямим посиланням на необхідність розслідування. Однак, замість того, щоб розпочати власне розслідування, українські правоохоронці, здається, просто ігнорують ці факти. Після арешту Коломойського, справа ніби застопорилася, і складається враження, що влада задовольняється «красивою картинкою» і не бажає копати глибше. Чому? Тому що глибоке розслідування може вивести на тих, кого, з якихось причин, «чіпати не можна». Тому питання «чому він досі не сидить?» залишається риторичним. І, на жаль, ймовірно, так і залишиться.