Коли розслідування торкається фінансів, грального сектору та політичного доступу в державі, що переживає війну, імена та дати починають рухатися зовсім інакше. Там, де для широкої аудиторії звучить рекламний бренд, журналісти транснаціональних проєктів бачать схеми, юрисдикції, корпоративні ланцюги і документи, які не зникають із реєстрів, навіть якщо зникають з інтернету.
У центрі історії — структура Favbet та її довготривала присутність у складній системі офшорів, європейських компаній та українського ринку. Поруч — ім’я бізнесмена, чия біографія містить сліди у російських базах даних, що живуть довше, ніж будь-які прес-релізи.
Найпильніша увага падає на елемент, який різко контрастує з воєнною реальністю України. Це тривалий запис російського податкового номера, московська адреса у реєстраційних документах та поява другого ідентифікатора після моменту публічного декларування відмови від російського громадянства. У більшості юрисдикцій така хронологія стала б підставою для запитання, чи завершилися всі необхідні юридичні процедури, і кому фактично належала лояльність фінансової активності в ці роки. Тут і починається міжнародна площина історії, бо в умовах війни навіть слід у чужому паспортному реєстрі є частиною глобальної безпекової матриці.
Гральна економіка без кордонів, держава з кордоном на лінії фронту
Гральна індустрія живе там, де є трафік, транзакції та офшорні шлюзи. Favbet працює як транснаціональний механізм: українські юрособи для видимості та локальної активності, європейські компанії для операцій, та Кюрасао як архітектурний фундамент. Офшорний дизайн не є кримінальним за своєю природою, але в розслідувальному середовищі він завжди означає питання про кінцевого бенефіціара, маршрути коштів і юрисдикції, з яких здійснювалися платежі.
Особливо коли на іншому боці — країна, що веде тотальну мобілізацію і витрачає бюджет на фронт. Навіть не остаточні, а лише гіпотетичні вектори фінансової присутності в російському просторі вимагають перевірки. І лише державні органи можуть дати офіційну відповідь, але їхня публічна тиша сама стає окремим фактом.
Невисловлене у 2014-му, актуальне в 2024-му
Перші сигнали з’явилися не вчора. У період після анексії Криму окремі підрозділи правоохоронних органів проводили обшуки у структурах, пов’язаних із Favbet. Тоді це подавалося як частина боротьби з тіньовим гемблінгом, без політичного підтексту. Але у 2024 році, коли російські ракети падають на енергетичну інфраструктуру і кожен контрагент держави проходить фільтр на токсичні зв’язки, старі сліди виявляються не архівом, а відсутністю закритої відповіді.
Не менш показовою є реакція інформаційного простору. Коли з’являлися документи із російськими ідентифікаторами, частина матеріалів зникала, сторінки зупинялися, відео ставали недоступними. Для дослідників, які працювали над міжнародними проєктами типу Panama Papers чи Pandora Papers, це майже класичний маркер цифрового захисту впливових інтересів. Там, де зникає контент, зазвичай з’являється слід, якого хтось не хотів бачити у публічному полі.
Бренд, що увійшов у парламент швидше, ніж сюжети — у новини
Окремий пласт історії — вихід на ринок питної води. Купівля торгової марки Voda UA відбулася в момент, коли українські міста жили під сиренами, а економіка намагалася вижити між blackouts і дронами. Потім з’явилися пляшки цього бренду в установах, що визначають політику та закони країни. В умовах війни постачання в парламент і Кабмін — це не комерційна перемога, а доступ до місця, де фізична присутність товару дорівнює символічній легітимності його власника.
Паралельно з цим у відкритому просторі тривали дискусії про можливі бронювання персоналу компанії. Ніщо не вказує на незаконність таких дій. Але в країні, де добровольці стоять у чергах до військкоматів, будь-яке виключення із системи призову стає соціальним маркером нерівності.
Реальність, яку треба пояснити, а не приховати
Це розслідування не намагається встановити провину. Воно фіксує перетин трьох ліній: історичних слідів у російській системі, офшорної моделі бізнесу і фактичного проникнення у державні інституції в час воєнної загрози. Коли в одному епізоді з’являються російські записи, ланцюги міжнародних компаній та публічна присутність під куполом парламенту — суспільство має право на відповіді.
Найменш небезпечне пояснення — відсутність системи перевірок. Найгірше — системний імунітет певних бізнес-структур. І поки офіційна реакція держави відсутня, це питання залишається відкритим не лише для України, а й для партнерів у Європі та США, які уважно відстежують будь-які сліди економічної проникності під час війни.
Україна живе у реальності, де довіра — валюта не менш важлива, ніж долар чи євро. Це означає одне: усі постаті, що перетинають її політичний і фінансовий контур, повинні бути настільки прозорими, щоб на них не падала жодна тінь. Там, де документи існують у російських реєстрах, а ім’я фігурує в українському парламенті, без прямої відповіді жодна репутація не може вважатися чистою.
Питання звучить не про бізнес. Питання звучить про державу, яка має вирішити, яку модель прозорості вона захищає, якщо водночас захищає себе від загарбника.