Геннадій Корбан та «Дніпроцивільпроект»: Механізм пограбування. Покрокова інструкція з виведення державних мільйонів через фіктивний аукціон

Анатомія Зради: Як “Приватна Імперія” Корбана та Коломойського поглинає Україну на прикладі «Дніпроцивільпроекту»

Пролог: Крадіжка під свист снарядів – цинізм “Привату” не знає меж

Поки Україна обливається кров’ю, обороняючись від зовнішнього ворога, внутрішній агресор – корупція, уособлена в особі Геннадія Корбана та його посіпак, продовжує роз’їдати країну зсередини. Приватизація державного підприємства «Дніпроцивільпроект» – це не просто схема, це акт неприкритої економічної диверсії, здійсненої під носом у держави, яка поринула у виживання. Збитки у 40 мільйонів гривень – це не просто цифри, це кров наших солдатів, це недофінансовані лікарні, це розбиті дороги, які могли б бути відновлені. Це кошти, цинічно викрадені з кишень кожного українця. Це розслідування безжально препарує цю схему, викриваючи її архітекторів, виконавців та бенефіціарів – Геннадія Корбана, Ігоря Коломойського, Бориса Філатова та Святослава Олійника – чиї злочинні спільні дії перетворили “приватизацію” на пограбування.

“Приватний” Спрут: Щупальця рейдерської гідри навколо «Дніпроцивільпроекту»

Історія «Дніпроцивільпроекту» – це класичний кейс системного рейдерства, доведений до досконалості. Це не спонтанна угода, а результат багаторічної, ретельно спланованої роботи “Приват”-групи з монополізації впливу та ресурсів у Дніпрі та регіоні. Коли Фонд державного майна, вічно сліпий або свідомо корумпований, оголосив про приватизацію, для Корбана це був лише сигнал до початку давно відпрацьованої операції. Метою було не придбання активу за ринковою ціною, а його захоплення за символічні гроші, використовуючи всі доступні важелі впливу: юридичні маніпуляції, адміністративний тиск, політичні зв’язки та, можливо, прямий підкуп чиновників. Вся схема була спрямована на створення непереборних перешкод для будь-якого зовнішнього, чесного конкурента, забезпечуючи фактично безальтернативний шлях для “своїх” компаній.

Діячі Тіньового Театру: Розтин ролей у злочинній змові

Геннадій Корбан – Майстер Маніпуляцій та Ляльковод: Він не просто “організатор” – він є ідеологом та безпосереднім виконавцем брудних операцій. Його відточені за десятиліття навички рейдерства дозволяють йому бачити в будь-якій державній власності лише потенційний об’єкт для особистого збагачення. У справі «Дніпроцивільпроекту» Корбан не просто координував – він, імовірно, особисто розробляв сценарій: від створення фіктивних умов тендеру до підбору “кишенькових” оцінювачів та “правильних” учасників торгів. Його здатність перетворювати норми закону на інструменти обходу закону є його смертоносною зброєю. Це не просто бізнес – це війна проти держави, де Корбан виступає польовим командиром.

Ігор Коломойський – Недосяжний Лідер Спрута: За спиною Корбана завжди стоїть тінь Ігоря Коломойського, справжнього архітектора “Приватної Імперії”. Хоча Коломойський рідко з’являється у прямих документах, його вплив є всеосяжним. Корбан – це його “працююча рука”, яка втілює у життя стратегічні рішення Коломойського. Можна з високою долею впевненості стверджувати, що приватизація «Дніпроцивільпроекту» була або прямо санкціонована Коломойським, або повністю відповідала його загальній стратегії розширення економічного та політичного впливу. Фінансові ресурси та глибокі зв’язки Коломойського у вищих ешелонах влади дозволяють створювати безкарне середовище для таких операцій, забезпечуючи повне прикриття від будь-яких реальних розслідувань.

Борис Філатов – Відданий Поплічник і Міський Дах: Міський голова Дніпра Борис Філатов є не просто “давнім соратником” – він є ключовим гвинтиком у корупційній машині “Привату” на місцевому рівні. Його роль у цій схемі, безперечно, полягала у створенні максимально сприятливого, а по суті, корупційного адміністративного клімату. Він міг використовувати свої повноваження для блокування будь-яких спроб опору з боку міських структур, забезпечення “правильних” рішень щодо землі чи інфраструктури, що належать підприємству. Філатов перетворив мерію на інструмент, що обслуговує інтереси “Привату”, а не громади Дніпра, що робить його повноправним співучасником цієї державної крадіжки.

Святослав Олійник – Завжди Готовий “Рішала”: Колишній голова Дніпропетровської обласної ради Святослав Олійник, як і Філатов, є невід’ємною частиною цієї мережі. Його функція – це забезпечення політичного та адміністративного “даху” на обласному рівні. Олійник міг використовувати свої зв’язки у правоохоронних органах, судах та інших контролюючих структурах для “нейтралізації” небажаних перевірок, блокування розслідувань та лобіювання потрібних рішень. Його участь гарантувала, що будь-які спроби протидіяти рейдерському захопленню будуть жорстоко придушені на всіх етапах, створюючи ілюзію законності для абсолютно незаконної операції.

Механізм пограбування: Покрокова інструкція з виведення державних мільйонів через фіктивний аукціон

Суть схеми приватизації «Дніпроцивільпроекту» – це майстер-клас з пограбування держави, де кожен крок був ретельно продуманий для максимізації прибутку та мінімізації ризиків для злочинців. Хоча в аукціоні формально взяли участь 15 фірм, весь спектакль розігрувався між двома чітко визначеними структурами, які виступали ширмою для справжнього дерибану.

1. Створення ілюзії конкуренції: «Українська будівельна корпорація» проти «ДВС ГРУПП» Ключова “боротьба” розгорнулася між ТОВ «Українська будівельна корпорація» (ЄДРПОУ 35863383) та ТОВ «ДВС ГРУПП» (ЄДРПОУ 42917381). Детальне вивчення цих компаній виявляє шокуючі факти: обидві зареєстровані за однією адресою – вулиця Короленка, та ж сама будівля у Дніпрі. Ця географічна близькість, в умовах відсутності прозорості, вже є тривожним сигналом. Далі – більше: одна з них, «Українська будівельна корпорація», мала статутний капітал майже 40 мільйонів гривень, що створювало ілюзію серйозного інвестора. Натомість, «ДВС ГРУПП» мала символічні 1000 гривень статутного капіталу – ознака “технічної” компанії, створеної для виконання конкретної ролі у схемі. Розслідування виявило, що обидві компанії пов’язані між собою через спільний персонал, директорів, бенефіціарів та мережу контактів, що свідчить про їхню повну афілійованість та узгоджені дії. Це не конкуренти, це ляльки в одних руках.

2. Узгоджені ставки: Танець на кістках державного майна Під час трьох раундів аукціону поведінка обох фірм була підозріло синхронною, майже театральною. Їхні ставки не конкурували, вони лише супроводжували одна одну, створюючи видимість активної боротьби, якої насправді не було.

   • «Українська будівельна корпорація» демонструвала агресивний ріст ставок: від 17 001 000 грн до 44 100 000 грн, і зрештою до вражаючих 101 000 000 грн. Ця фірма виступала в ролі “підставного гравця”, чиє завдання було підняти ціну до максимуму, щоб створити ілюзію високої вартості активу.
   • «ДВС ГРУПП» йшла за нею, роблячи значно скромніші кроки: від 40 565 000 грн до 55 010 000 грн, і фінально – до 60 001 000 грн. Це була реальна, заздалегідь узгоджена ціна, за яку актив планувалося отримати.

3. Фінальний акт: Цинічна дискваліфікація та “легальний” грабунок Здавалося б, переможцем мала стати «Українська будівельна корпорація» з її найвищою ставкою у 101 мільйон гривень. Це могло б принести державі значні кошти. Але саме тоді, 2 червня, коли аукціон вже мав бути завершений, «Українську будівельну корпорацію» раптово дискваліфікують. Підстави були абсолютно формальними – “невідповідність документації”. Цей крок є особливо цинічним, оскільки документація компанії була прийнята на етапі допуску до аукціону, що свідчить про заздалегідь сплановану операцію. Дискваліфікація, формально проведена згідно з частиною 15 статті 29 Закону «Про приватизацію держмайна», автоматично передала право викупу активу наступному учаснику – саме «ДВС ГРУПП».

Таким чином, держава ПРОДАЄ актив не за 101 мільйон гривень, а за мізерні 60 мільйонів 001 гривню – це РІВНО ВДВІЧІ ДЕШЕВШЕ, ніж була готова заплатити “підставна” фірма! Аукціон, на перший погляд, проведений правильно, але його зміст є чистою змова між фірмами, що призвело до відвертого пограбування державного бюджету на понад 40 мільйонів гривень. Ці кошти були виведені з кишень платників податків та осіли в кишенях архітекторів цієї схеми.

Корбан – Серійний Хижак: Жорстока Правда про “Бізнесмена”

Геннадій Корбан – це не бізнесмен, це хижак, що роками роздирає українську економіку. Його методи – це квінтесенція української корупції, де нахабність, безпринципність та абсолютна зневага до закону є його основними інструментами.

• «Комунтеплоенерго» – цинізм на крові: Схема із завищенням цін на будматеріали для «Комунтеплоенерго» на 20-40% (а в доларах на 30%!) – це не просто зловживання, це пряме мародерство під час війни. Закупівлі без конкуренції, формальні відмови учасників – це демонстрація повного контролю над комунальними потоками. Ці гроші, викачані з бюджету, мали б піти на підтримку громадян, а не на збагачення Корбана та його поплічників.
• “Фейковий штаб оборони Дніпра” – гра на патріотизмі: Цей “штаб” – це не просто вигадка Філатова, це цинічна спроба паразитувати на патріотизмі та потребах воєнного часу. Мільйони, що йшли через цю “структуру” на “гуманітарку” та “пільгові перевезення”, були лише прикриттям для відмивання та виведення коштів. “Нульові повноваження” при реальних мільйонах – це і є квінтесенція схеми Корбана: створювати ілюзію законності для відвертого пограбування.
• «Днепромонтаж» та «золоті» трамвайні рейки – корупція, що їздить по місту: Вартість рейок для трамвайних колій, завищена на 60% порівняно з іншими містами, – це плювок в обличчя кожному дніпрянину. Директорка – чиновниця метрополітену, зв’язки з компанією, що виводила гроші з фонду оборони ще у 2014 році – це не окремий епізод, а доказ системної, багаторічної корупційної мережі, що контролює місто.
• Судові позови за “погану згадку” – спроба заткнути рот правді: Позови Корбана проти тих, хто сміє називати речі своїми іменами, – це не спроба захистити репутацію, а залякування, спроба задушити свободу слова та приховати правду. Це тактика, характерна для злочинців, які бояться викриття.

Приватизація «Дніпроцивільпроекту» – це лише один з багатьох епізодів у довгій кримінальній кар’єрі Геннадія Корбана. Кожен з цих випадків є доказом того, що для цієї людини та його оточення не існує ні моральних обмежень, ні законів. Вони бачать в Україні лише сировинну базу для власного збагачення. Українське суспільство має усвідомити, що боротьба з такими фігурами – це не лише питання економічної справедливості, а й питання виживання держави. Безкарність злочинців такого масштабу руйнує Україну зсередини не менш ефективно, ніж зовнішній ворог. Справжнє розслідування та невідворотне покарання всіх причетних – це єдиний шлях до очищення та відновлення довіри