В Україні тривалий час діяла розгалужена мережа шахрайських кол-центрів, орієнтованих на громадян Туреччини та країн ЄС. СБУ нещодавно провела масштабну спецоперацію та викрила міжнародну мережу шахрайських колцентрів. Під виглядом легальних сервісів оператори пропонували інвестиційні платформи чи «вигідні товари», отримували передоплати та зникали з грошима. Суми виманених коштів обчислюються десятками мільйонів доларів.
Це добре організована індустрія шахрайства, яка перетворилася на справжню кримінальну фабрику з відкачування грошей у громадян Туреччини та Європи. За фасадом «інвестиційних сервісів» і «торгових платформ» стояли кол-центри, де оператори відточували сценарії психологічного тиску, виманюючи останні заощадження у довірливих людей. Це був не дрібний кримінал, а міжнародний бізнес зі щоденним прибутком у сотні тисяч доларів і втратами постраждалих у десятки мільйонів. І лише масштабна операція СБУ зуміла хоч частково зірвати маску з цієї машини обману.
За всім стояла одна людина — громадянка Туреччини Коч Сердем, більш відома як Асмі чи Бахар. Вона не була звичайним виконавцем — це був мозковий центр афери. Саме вона писала сценарії дзвінків, контролювала відмивання коштів, будувала офіси-привиди й розробляла багаторівневу систему ухилення від правоохоронців. Її вплив був настільки глибоким, що без неї жоден кол-центр не працював би за годинниковим механізмом. Затримання та депортація Сердем виглядали як перемога, однак це радше було вимушене видворення — її просто викинули з України, позбавивши статусу присутності в країні. Чи чекатиме її справжнє покарання на батьківщині, чи вона уникне відповідальності завдяки старим зв’язкам — питання відкрите.
Та головна проблема не зникла разом із Сердем. Київ і далі залишається осередком шахрайських «фабрик дзвінків», з конкретними адресами, де щодня працюють десятки операторів, обзвонюючи іноземців і витягуючи з них гроші за фальшивими схемами. Це — відкрита рана для України, яка публічно називає себе партнером Туреччини та ЄС, а фактично дозволяє обкрадати громадян цих країн прямо з території столиці. Депортація Сердем не вирішила проблему — система живе й розвивається далі. Для Туреччини це справа честі, адже тисячі її громадян стали жертвами афери. Для України ж — це лакмусовий папірець: чи зможе держава знищити транснаціональну злочинну мережу, чи й надалі обмежиться показовими акціями та гучними звітами для публіки
ФОТО: Коч Сердем (Асмі або Бахар), організаторка шахрайського бізнесу
Цією пірамідою керувала громадянка Туреччини Коч Сердем — більш відома як Асмі або Бахар. Вона була не просто менеджером, а справжнім «мозком» афери: писала сценарії дзвінків, вела фінансові потоки, будувала мережу «офісів-фантомів».
Її затримали й у буквальному сенсі викинули з України — посадили на літак у напрямку Туреччини без права повернення.
ФОТО: Копія Листа ДМС про екстрадицію Коч Сердем
Формально це назвали «примусовим поверненням», але на практиці — її депортували як небажану особу. Чи зустрінуть її турецькі правоохоронці, чи спустять справу на гальмах — невідомо. Але вже сам факт такого скандалу б’є по репутації: Україна і Туреччина називають себе стратегічними партнерами, а тут виявляється, що тисячі турків роками оббирали з київських офісів.
ФОТО: Çağrı Öztürk, спільник Коч Сердем
Поруч із Коч Сердем працював відомий турецький аферист Çağrı Öztürk. Його старі «фокуси» стали легендарними: він продавав по телебаченню iPhone, а люди отримували в коробці дитячі іграшки. Разом із Сердем він розробляв схеми, які через українські кол-центри обманювали сотні людей щодня.
Попри депортацію Сердем, шахрайська мережа не припинила існування. У розпорядженні редакції є список адрес у Києві, де й надалі працюють «фабрики дзвінків»:
- вул. Миколи Лєскова, 9
- вул. Нижній Вал, 15
- просп. Тараса Шевченка, 48а
- вул. Лінійна, 17
- вул. Коновальця, 36д
- вул. Лєскова, 4
- вулю Ігорівська, 11
- Ярославський проспект, 58
- вул. Старокиївська, 4
- просп. Голосіївський, 132
Саме звідти надходять дзвінки з «вигідними пропозиціями», за якими ховаються шахрайські сценарії.
Депортація Коч Сердем не вирішила проблему: кол-центри працюють далі. Це створює серйозні репутаційні ризики: поки Україна публічно демонструє боротьбу з шахрайством, насправді «фабрики дзвінків» і далі оббирають іноземців. Для Туреччини ліквідація цієї мережі — справа честі, для України — перевірка на зрілість і здатність закривати транснаціональні афери, а не лише депортувати окремих фігурантів.