Є люди, котрі досі питають чому ми торгуємо з Росією, не розірвали з нею дипломатичних стосунків та Договору «Про дружбу». Невже це зрада? Як можна – «на крові» і все таке. Відповідаю: не тільки можна, але й «нужно».
Є старий анекдот про двох биків. Оповім його трохи нижче. А поки давайте сядемо рівненько і подумаємо: чи могли ми оголосити не АТО, а – війну. Не з бандитами на Донбасі воювати, а назвати все своїми іменами і оголосити війну Росії.
Дозвольте приклад з історії, про який багато хто нічого не чув.
У 1939 році, коли СРСР напав на Фінляндію, маршал Маннергейм Москві війну не оголошував. Там все відбувалося так само як на Донбасі: створено маріонеткову Фінську Демократичну Республіку з «армією» із перевдягненої у трофейні польські шинелі 106-ї гірськострілецької дивізії.
Керував усім цим фін за національністю, громадянин СРСР, майбутній член Політбюро Отто Куусінен. І Москва на першому етапі запевняла, що «ихтамнет».
Чому ж Маннергейм не оголосив війну? Більше того, він не розірвав з Москвою дипломатичних стосунків. Це зробив Сталін. А ще, якщо ви не знали, Маннергейм навіть мобілізацію не оголошував – офіційно вважалося, що фінських мужиків забирають на військові навчання.
Ось питання на засипку: зрадник Маннергейм чи ні? Для фінів він національний герой, котрий своєю мудрістю врятував країну від російської окупації.
Справа в тому, що у війні її ініціатором вважається не той, хто першим напав, а той, хто першим офіційно оголосив війну. І Маннергейм у пастку не пішов. Він організував оборону, тягнув час і вів інтенсивну дипломатичну роботу по всьому світу.
В країні розгорнувся величезний волонтерський рух. Фінські жінки плели маскувальні сітки, в’язали рукавички для солдат і робити «Коктейль Молотова». До речі, правильно цей виріб називався «Коктейль ДЛЯ Молотова» – така собі відповідь на фразу радянського міністра іноземних справ «За два дні ми вечерятимемо в Хельсінкі».
Власники горілчаних заводів також неофіційно перейшли на виробництво «коктейлів» – теж таке собі масштабне волонтерство.
В результаті Фінляндія встояла. Так само, як Путін, Сталін у свій час недооцінив фінів. За два дні дійти до Хельсінкі не вдалося, він змушений був відкрито кинути армію в бій, але уже не на захоплення Фінляндії – вигадали виправдання: ми, мовляв, лише хотіли відсунути трохи кордон аби забезпечити безпеку Ленінграда, а фіни, гади стрельнули по нас із гармати.
І навіть після прориву лінії Маннергейма СРСР не наважився на окупацію всієї Фінляндії, бо отримав від світового співтовариства ізоляцію і санкції, а від Британії і Франції погрозу війни.
Це так, якщо стисло, про події, які відбувалися 78 років тому. Вже мовчу про те, що у березні 1945 року Фінляндія, яка до цього воювала з СРСР, аби уникнути радянської окупації, оголосила війну Рейху і за гарантії безпеки з боку СРСР, Британії та США надала свої військово-морські бази сталінському флоту – така собі «зрада».
Тепер відповіді на питання чому в Україні не зробили те, що вимагали «патріоти».
1. Чому не розірвали угоду «Про дружбу». Тому що вас обманюють. Не існує такої угоди. А є угода «Про дружбу і КОРДОНИ». Якщо б ми її денонсували, в Москві вигукнули: «Так ви не визнаєте кордонів між нашими країнами? Чудово!»
І тоді у нас забрали б не лише Крим, але й увесь Схід. Цілком відкрито. І світове співтовариство нам нічим би не допомогло. І ніяких санкцій проти Росії не було б. І допомоги нам не було б.
2. Чому не припинили постачання газу та нафти з Росії. Тому що ми на той час залежали від російського газу. Припинити імпорт – означало б не лише нарватися на судовий позов, але й залишити без газу підприємства, в т. ч. військові. І залишити без опалення власні домівки.
3. Чому не було оголошено військовий стан. Це нічого б не дало. Звісно, якщо ви не хочете, аби вас і ваших дітей мобілізували на риття окопів, відібрали вашу машину на потреби армії, ввели карткову систему і мобілізували на «навчання» ваших синів та кинули їх під «Гради». Час довів, що і без військового стану ми зупинили російські танки з написами «На Київ».
4. Чому не розірвали дипломатичні стосунки? З тієї самої причини: практично це нічого б не дало (окрім морального задоволення), зате значно ускладнило б захист інтересів українців (в т. ч. в’язнів і полонених) в Росії і на окупованих територіях.
І головне: в такому разі ми б не могли розраховувати на підтримку Заходу. Там і так діє величезне путінське лобі, а якби ми влізли у відкритий конфлікт з Росією, який вплинув би на транзит через нашу територію газу та нафти – ЄС скоріше нам би санкції впаяв. Як ініціатору ескалації конфлікту. Нам не можна було кулаками махати, ми мали бути жертвою, чи це треба пояснювати?
Тепер анекдот. Стоять на пагорбі два бика – молодий та старий, а під пагорбом пасуться корови. Молодий бик нетерпляче: «Давай, спустимося, візьмемо собі по корівці і…» На що старий бик розважливо відповідає: «Спокійно. Зараз ми, не поспішаючи, поважно спустимося і візьмемо все стадо…».
Ми могли б гордо відмовитися від російського газу, «убити» нашу промисловість і варити куліш у дворах на багатті. Замість цього ми побудували 36 кілометрів газогону, який з’єднав нашу систему із словацькою, забезпечивши технічну можливість для реверсу газу. А уже потім почали тикати дулі в бік Москви.
Ми могли б відмовитися від росіських ТВЕлів, зупинити свої АЕС, заплатити Росії величезні штрафи і сидіти без світла при каганцях та свічках. Замість цього ми потихеньку переобладнуємо свої реактори на американські збірки, а у 2020 році, після завершення терміну дії контрактів, спокійно відмовитися цілком від росіських ТВЕЛів.
Ми б могли відмовитися від вивозу ядерних відходів на зберігання до Росії й виливати все це у власні річки. Замість того, ми знайшли американських інвесторів, які у листопади 2017 року почали будівництва сховища відходів в Чорнобильські зоні і до 2020 першу чергу буде введено в експлуатацуію.
Так само з іншими товарами і послугами. За 3 роки ми зменшили товарообіг з Росією з 35% до 10%, залишивши лише ті позиції, без яких не можемо обійтися. І те, що ми продовжуємо цю мінімальну торгівлю – ПРАВИЛЬНО. Не треба убивати власну промисловість. Це уже НАША гібридна війна.
Можна бути ідіотами, і, мріючи «взяти Москву», кинутися в бійку з мільйонною армією, яка має 3600 бойових літаків (+840 на зберіганні), 2700 танків (+ 17,5 тис на зберіганні) і ядерну зброю. Кинути виклик Путіну, який може легко покласти в землю стільки солдат, скільки потрібно.
Під Іловайськом ми втратили убитими 368 солдат і офіцерів. Приблизно стільки ж «лягло» з боку російських кадрових частин. Але у нас це катастрофа, а в Росії взагалі мовчать. Ви готові покласти в землю у сто разів більше українців? А Путін готовий і може це зробити без жіночих бунтів в тилу.
Тож усвідомте одну річ: на всілякі денонсації неіснуючих «угод про дружбу», введення військового стану, оголошення війни Росії, припинення «торгівлі на крові» може закликати або дурень, або ворог.
А часто дурні просто повторюють, не думаючи – на те вони й дурні – те, що вкладає їм у порожні голови ворожда пропаганда.
Зрозумійте, якщо проти нас ведуть гібридну війну – ми мусимо відповідати такими само, «гібридними» методами, а не кидатися з шаблями на танки. Може, воно й виглядає героїчно, але по суті своїй безглуздо.
Можна з налитими кров’ю очима кинутися з пагорба за коровою і зламати собі ноги, а можна зійти нікуди не поспішаючи, розважливо, обережно, крок за кроком і…
ПАВЛО ПРАВИЙ
До слова: між іншим, насправді знаменитиої атаки з шаблями польської кавалерії на німецькі танки, що її зображено на картині, ніколи не відбувалося. Поляки не були ідіотами, аби таке робити. Кавалерію вони (так само, як і Червона Армія, і Вермахт) використовували по іншому, дуже розумно і ефективно.