Як Юлія Ковальська з’єднує спадщину і сучасність
Іноді мистецтво стає не просто відображенням світу, а містком — між поколіннями, між минулим і теперішнім, між пам’яттю й мрією. Картина Юлії Ковальської «Дерево життя. Сім поколінь», представлена у всеукраїнському культурно-мистецькому проєкті «Мозаїка спадщини України», саме така. Вона — не просто яскраве полотно в акриловій техніці, а глибока розмова про те, ким ми були, ким є зараз і ким ще можемо стати.
У роботі Юлії розквітає одвічний символ — Дерево життя. Не з міфів чи підручників, а з народного коду, вплетеного у барвистий Петриківський розпис. Це дерево несе в собі не тільки красу, а й сенс — це міст супротиву хаосу, живий візерунок духовної цілісності, що з покоління в покоління проростає крізь випробування.
Сім поколінь, виведені лініями, гілками, квітами — це більше, ніж число. Це внутрішній каркас українського роду, його незрима опора. У центрі — гармонія кольору, візерунку, руху. Кожен фрагмент полотна — немов витяг з великої родової книги, написаної не літерами, а мазками пензля. І водночас — це книга про майбутнє, у якому спадщина не стоїть у музейній тиші, а живе й змінюється разом із нами.
Петриківський розпис у роботі Юлії — не просто декоративний елемент. Він тут органічний, дихаючий, глибоко символічний. В його корінні — єдність з природою, у стовбурі — незламність традиції, у квітах — світло, яке, здається, народжується зсередини картини. Усе це — живописний маніфест краси, яка не вицвітає з часом.
«Мої картини — це мій погляд на світ, яким я його бачу або хочу бачити», — говорить Юлія Ковальська. У її випадку — це світ, де традиція не є тінню минулого, а джерелом натхнення, ідеєю оновлення. У своїх роботах вона використовує різні техніки — акрил, олію, темпера, акварель. Її жанри охоплюють орнамент, іконопис, натюрморти, пейзажі. Але за формами завжди стоїть одне — бажання передати відчуття, прагнення, надії. Те, що неможливо сказати словами, але можна відчути, вдивляючись у її полотна.
Проєкт «Мозаїка спадщини України» — це не просто виставка, а спроба побачити Україну крізь очі її художників. І картина Юлії Ковальської — одна з тих, які залишаються в уяві надовго. Вона ніби каже: ось, дивіться — наша історія, наше коріння, наш цвіт. Він не завмирає у шаблоні, а проростає знову, у сучасному мистецтві.
У полотні «Дерево життя. Сім поколінь» минуле й теперішнє вплелися у візерунок, який не хочеться розгадувати — хочеться просто дивитися і відчувати. Відчувати теплу впевненість, що попри все, що довелося пройти, ми маємо силу розквітати далі. І це не метафора — це наш шлях, виписаний кольорами, які не тьмяніють.
Картини Юлії — це історії, у яких кожен може знайти своє. Для когось це спогад про бабусину скриню, розписану яскравими квітами. Для когось — образ великої родини, що тримається разом, попри відстані й час. А для когось — надія, що наші нащадки теж матимуть своє дерево життя. І воно стоятиме міцно. Бо ми передали їм коріння. І світло. І красу.
Офіційни сайт мисткині: https://artgallery.kovalska.net/
Статтю підготовлено для публікації в рамках висвітлення Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Мозаїка спадщини України».
Про авторський культурно-мистецький проект Ванди Орлової “Мозаїка спадщини України” читайте на сайті організатора – першої української мистецької агенції Art Fine Nation, офіційного партнера Національної спілки художників України.