На ток-шоу «Свобода слова» Анатолій Гриценко заявив, що на посаді Верховного головнокомандуючого не потрібна жодна освіта. Гадав – почулося. Але, на жаль ні…
Найпаскудніші дві речі. По-перше, здається, Гриценко не бреше – він дійсно вірить у те, що верзе. Друге ще страшніше: йому аплодують. Частина тих, хто слухає цю видатну маячню аплодує!
Справа не в аудиторії – її, ясна річ, підібрано таким чином, щоб за знаком клакера бити у долоні. Справа в тих, хто сидить перед телевізором й мріє щоб оце стало президентом. Хай їх небагато – 3-5%, але вони є.
Майбутніх королів все життя, з раннього дитинства готували до однієї місії – керувати державою в мирний і головне – військовий час.
Навіщо принцам викладали класичні мови? Аби ті могли в оригіналі читати твори видатних політиків, істориків і полководців Риму, Візантії, Священної Римської імперії, Греції, тощо.
Навіщо принцам викладали історію? Аби ті вчилися на досягненнях і головне – помилках володарів Риму, Китаю, Греції, Єгипту тощо.
Навіщо принцам викладали географію? Аби вони могли аналізувати економічний, людський, природній потенціал потенційного противника й самостійно осмислювати стратегію майбутньої війни.
І от вилазить у телевізор мужчина з пещеною пикою й каже – все це фігня – не треба ніякої освіти. Головне вчасно звільняти з посад та карати тих, хто не впорався.
В СРСР ходила знаменита фраза що навіть кухарка може керувати державою. Її приписували Леніну. Анатолій Гриценко переконаний, що йому освіта не потрібна. Тому, очевидно, йому не відомо, що так Ленін не казав і не писав. Так писав Маяковський. До речі – вивчення творчості Маяковського – це також частина освіти, панове фанати Анатолія.
Насправді Ленін у роботі «Чи втримають більшовики державну владу» писав якраз абсолютно протилежне:
«Ми не утопісти. Нам відомо, що будь-який чорноробочий і будь-яка кухарка не здатні зараз же вступити в управління державою…
… Ми вимагаємо, щоб НАВЧАННЯ справі державного управління велося свідомими робітниками і солдатами і щоб його було почато негайно».
Чуєте, пане Анатолій – НАВЧАННЯ. Чуєте, панове фанати Анатолія – НАВЧАННЯ!
Усі видатні полководці окрім природного таланту мали фундаментальну освіту: Ганнібал, Наполеон Банапарт, Людовик ІІ Бурбон Конде; Іван Виговський. Фридріх ІІ Великий ґрунтовно вивчав не лише військову справу, але й філософію.
Хай товариство пробачить що доводиться доводити елементарні речі, але у нас до вади рвуться невігласи, які ще й пишаються цим.
Відсутністю освіти міг похвалитися фюрер німецької нації, канцлер Третього рейху Адольф Гітлер. Чотири класи реальної школи за низької успішності. Все життя він був начитаним дилетантом. У грудні 1941 року Гітлер прийняв посаду Верховного головнокомандувача Вермахту, заявивши, що професійні військові усі нездари. Чим закінчилося його головнокомандування відомо.
Анатолій Гриценко, твердячи, що головнокомандувачу не потрібна освіта, очевидно мав на увазі Сталіна. У того теж було 4 класи церковноприходської за плечами. Але ж Гриценко не Сталін, от в чому проблема. Гриценко не вартує навіть нігтя великого пальця лівої ноги Сталіна.
Сталін – геніальний політик і стратег. Злий, кривавий, але – геній. А хто такий Гриценко?
Сталін все життя займався самоосвітою. Скільки читає Гриценко? А, так, Гриценко вважає, що це не потрібно. Головне правильно розставити кадри, карати та милувати. Питання як він без освіти збирається підбирати гарні кадри залишимо в спокої.
А от щоденна норма читання Сталіна становила до 500 сторінок. Архіви свідчать: у 1931 році, уже будучи практично оголошеним генієм усіх часів і народів, Сталін, у свої 53 роки, відпочиваючи на Кавказі, самостійно вивчав електротехніку та металургію – саме тоді СРСР почав будівництво електростанцій та металургійних комбінатів і диктатор хотів розбиратися в цій галузі.
Не встиг Гітлер видати свій «Майн Кампф», а він уже лежав на столі у Сталіна; цю книгу було вивчено, проаналізовано й зроблено з неї висновки: головним противником Гітлер вважає Францію, відтак треба підштовхувати його до війні на Заході.
Твердження Гриценка, що головнокомандувачу не потрібна освіта, оскільки за нього працюватимуть призначені ним генерали – це філософія поміщиці Простакової, яка виступало проти освіти взагалі та географії зокрема:
«А візники навіщо? Дворянин тільки скажи: відвези мене туди, – відезуть, куди забажаєш».
До речі, навіть Сталін попри всю його широку самоосвіту, воістину диявольську пам’ять й природні задатки політика, припускався страшних помилок. І саме у військово-стратегічному плануванні.
Так, наприклад, страшні поразки 1941 року є прямим наслідком помилкових стратегічних рішень від претензій на Аландські острови та ійни з Фінляндією до анексії Бессарабії.
Далася взнаки відсутність системної і вельми специфічної освіти.
Як результат – величезні втрати у війні і стратегічна геополітична поразка, результатом якої стало зникнення з політичного карти світу СРСР. Так що навіть геніальності в таких справах замало.
За сим дозвольте закінчити – і так забагато честі для пана Анатолія. Не заради нього все це писалося – заради тих, хто готовий за нього голосувати. Вважайте це попередженням. Думайте.
ПАВЛО ПРАВИЙ
До слова, можна побитися об заклад, що практично ніхто не знає: пасаж про візників Фонвізін у свою комедію не вигадав, а запозичив у Вольтера:
“Прежде всего родители наняли для юного маркиза воспитателя; воспитатель, мужчина весьма представительной внешности и совершенный невежда, не мог ничему научить своего подопечного. Отец хотел, чтобы сын изучил латынь, мать этого не хотела. Рассудить их они просили некоего сочинителя, прославившегося к тому времени своими приятными произведениями. Пригласили его к обеду. Хозяин дома начал с того, что обратился к гостю со словами:
– Сударь, поскольку вы знаете латынь и бываете при дворе…
– Что вы, сударь, какая латынь! Да я ни звука не знаю по-латыни, – отвечал остроумец. – Как известно, на родном языке говоришь гораздо лучше, если остаешься верен ему и не обременяешь себя знанием иностранного. Взгляните на наших дам, у них ум гораздо приятнее чем у мужчин, их письма во сто раз изящнее, и этим превосходством, сравнительно с нами, они обязаны именно тому, что не знают латыни.
– Вот видите? Говорила же я! – подхватила хозяйка. – Я хочу, чтобы мой сын стал человеком остроумным, чтобы он преуспевал в свете. Теперь вам ясно, что, знай он латынь, он совсем пропал бы. Скажите на милость, разве оперы и комедии представляют на латинском языке? Разве в суде выступают на латинском языке? Разве на латинском языке объясняются в любви?
Хозяин, обезоруженный этими доводами, признал свою несостоятельность, и было решено, что молодому маркизу не стоит тратить время на Цицерона, Горация и Вергилия. Но что же он станет изучать? Ведь надо же ему что-то знать. Не познакомить ли его чуточку с географией?
– А на что она ему? – возразил воспитатель. – Когда маркиз пожелает отправиться в свои поместья, неужели почтари не найдут дороги? Будьте покойны, не заблудятся. Для путешествий нет нужды в буссоли, и из Парижа в Овернь люди отлично добираются, не ведая, на какой они широте»
(Вольтер. «Жанно и Колен»)