7 ПРИЧИН ЧОМУ ТИМОШЕНКО НЕ СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ

7 ПРИЧИН ЧОМУ ТИМОШЕНКО НЕ СТАНЕ ПРЕЗИДЕНТОМ

Стати президентом у Тимошенко не вийде. І тому є кілька суттєвих об’єктивних та суб’єктивних причин. Перезентуємо “Чудову сімку”.

1. Низька підтримка політичних та економічних еліт. Йдеться не про політиків-популістів. І не про тих «бізнесменів», які у минулі роки «харчувалися» з державного бюджету, продаючи, наприклад, гірниче обладнання на державні вугільні шахти. Не про Коломойського, Фірташа, Онищенка та іже з ним, яких Порошенко відсунув від голдівнички і які прагнуть повернення до старих схем і правил життя. Йдеться про прагматичний бізнес і афільовані з ним політичні кола.

Справа у «Новому курсі» Тимошенко, а точніше, в тій його частині, яка передбачає ліквідацію посади президента й фактичне зосередження всієї влади в одних руках – здогадайтеся кого.

Великий бізнес чітко розуміє, що прихід до влади Тимошенко означатиме її особисту диктатуру та розвернення України в бік формування клептократичної піраміди влади, де місце знайдеться лише кільком особам.

Доводилося чути від бізнесменів: я проти Порошенка, але Тимошенко ще гірша.

2. США та (в меншій мірі ЄС) роблять ставку не на Тимошенко, а на Порошенко. Тимошенко для них є проросійським, вірніше, прокремлівським політиком, якого у нинішніх умовах пускати до влади в Україні Захід не бажає. Не для того вони вкладають в Україну стільки зусиль та ресурсів; не для того вони пішли на конфронтацію з Кремлем, щоб дозволити повернути Україну в орбіту Москви.

3. Відсутність креативу у самої Тимошенко та її «команди». Презентація «Нового курсу» фактично провалилася. Мало того, що з ним вийшов фальстарт, так ще й сам «курс» виглядає для людей розумних набором популістських, сповнених протиріч тез, які впровадити у життя неможливо.

Для люмпенських кіл, які є основною електоральною базою Тимошенко, «Новий курс» незрозумілий і непотрібний. Їм потрібні гасла.

Поїздки Тимошенко регіонами з презентацією «Нового курсу» та з гаслами про “зубожіння” бажаного ефекту не дають. Давно відомо, що на мітинги приходять лише прибічники політика. Таким чином нових голосів не здобудеш.

Навпаки: чим довше Тимошенко розповідатиме про «Новий курс», чим більше вона їздитиме Україною, тим більше усе це приїдатиметься. Ефект оскомини.

4. Вузька електоральна база. Як не намагаються куплені соціологи малювати масштабну підтримку Тимошенко у суспільстві, але правди нема куди діти – її резерв виборців дуже обмежений. Електорат Юлії Володимирівни той самий, що і в умовних «регіоналів» + частина «професійних українців» з числа люмпенізованого населення.

Фактично оті 13-15% навколо котрих крутиться рейтинг Тимошенко – це майже все, що вона може нашкребти. Зараз її рейтинги вищі за рейтинги Порошенка, але розрив мізерний. Причому зараз електорат Тимошенко мобілізоіваний, а Порошенко навіть ще не починав виборчої кампанії.

Про катастрофічність з рейтингами свідчить поворот на 180 градусів в агітації Юлі Володимирівни. Шлях в НАТО та ЄС, які з’явилися в її риториці та на білбордах – це визнання того, що наразі Тимошенко знаходиться в електоральному тупику.

Але цим вона лише робить собі гірше. Навряд чи такі кульбіти приведуть до неї частину електорату Порошенка, а от бабусь, які за відсутністю комуністів, готові голосувати за Неї «щоб мир з Росією».

Тут вона потрапляє у своєрідні «ножиці» – більшість електорату її, як уже було сказано – люмпенізоване населення, й більшість прихильників «миру за всяку ціну» та «дружби з Росією» – серед нього ж. Навряд чи вони зраділи зміні риторики свого кумира.

5. Особисті якості Тимошенко. Вона дуже нетерпляча – одна з найгірших якостей для політика. Після перемоги Ющенка вона отримала посаду прем’єр-міністра, наситила уряд своїми людьми – їй би спокійно співпрацювати з президентом і за 10 років його крісло нікуди б від неї не ділося. Але 10 років для Юлі Володимирівни виявилися надто великим терміном.

Вона почала «мочити» Ющенка і ми знаємо, що з цього вийшло – Тимошенко не змогла виграти навіть у найзручнішого для ней противника – Януковича.

Другий приклад – 2014 рік і її знаменитий виступ на Майдані з інвалідного візка. Їй би оголосити себе важко хворою й поїхати до Європи «на лікування». Але Тимошенко звикла все контролювати сама, тому рвонула на Майдан і була освистана.

Крім того, надто уже пані Тимошенко полюбляє розкіш. Туалети, що коштують тисячі доларів – дуже поганий антураж для особи, яка видає себе за захисницю «зубожілих». Їй би лімузин скромніший, черевички дешевші, але Юля Володимирівна нічого не може зробити зі своїми маленькими людськими слабкостями.

6. Тимошенко нічого не може протиставити Порошенко в плані агітації. Порошенко має реальні досягнення: відновлену з «нуля» армію, успіхи у зовнішній політиці, децентралізацію, Автокефальну церкву, зростання економіки та реальних доходів працюючого населення, відбудову інфраструктури тощо.

На тлі спекуляцій із наближенням виборів щодо катастрофічного стану української економіки, то в більшості регіонів країни довоєнні показники 2013-го — початку 2014-го вже відновлено або й перевершено. Навіть більше, це відновлення набирає все більших обертів.
Якщо минулого року зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) сягнуло 2,6%, то 2018-го в І кварталі — 3,1%, а в II кварталі — уже 3,6%.

Тимошенко нічого не залишається, як працювати на «негативі», вишукуючи реальні, а в більшості – вигадувати недоліки в роботі опонентів. Людина ж підсвідомо обирає того, хто асоціюється з позитивом, а не негативом.

Її електоральна база скорочується до частини пенсіонерів, які живуть на «мінімалку», котра все ще менша, ніж була у 2013 та мешканців невеликих містечок і сіл, де традиційно високий рівень безробіття та бідності.

7. Гендерний фактор. Українці просто не готові бачити на посаді президента, яку звично вважають головною в країні, жінку. Бабу (хай пробачать ревнителі гендерної рівності).

Висновок: якщо Тимошенко не змогла здолати Януковича у 2010-му, то проти Порошенка шансів у неї небагато. Питання тут лише в одному: не дозволити діючому президенту перемогти уже в першому турі – перед парламентськими виборами це дуже небажано.

Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: не звертаючи уваги на «дослідження» СОЦІС, який належить партнеру Тимошенко – А. Гриценку, наведемо оприлюднені 8 вересня результати дослідження нейтральної служби – соціологічного центру Драгоманова:

рейтинг кандидатів у президенти Юлія Тимошенко (15,7% опитаних, які планують брати участь у виборах) та Петро Порошенко (12,3%). Далі йдуть Анатолій Гриценко (8,3%), Юрій Бойко (6,2%), Олег Ляшко (5,6%), Володимир Зеленський (5,4%), Вадим Рабинович (5,1%), Святослав Вакарчук (4,7%), Андрій Садовий (2,7%) та Олександр Шевченко (2,6%).

Не визначилися зі своїм вибором 21,9%. Такий великий відсоток – чисто психологічний фактор: прихильники Порошенка в умовах, коли телеканали олігархів його систематично «мочать», просто не бажають розкривати свої симпатії.

Лідерство Тимошенко соціологи пояснюють просто:

«Її кампанія відрізняється інтенсивністю, але наразі ще не всі агенти вступили до фази виборів. Першому завжди найлегше, але, коли з’являться інші кандидати, буде складніше утримати рейтинг, тому що вся увага виборців буде прикута до інших», – зауважив експерт. Він повідомив, що зараз спостерігається тенденція щодо зростання рейтингу чинного президента» (https://cbn.com.ua/2018/09/08/rejtyngy-u-drugyj-tur-prezydentskyh-vyboriv-vyjdut-poroshenko-i-tymoshenko/).

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *