Ходив днями по гриби. Шлях мій проходив повз ферму для ВРХ одного сільгосппідприємства. Звичайне. Середньостатистичне поліське підприємство – не з «олігархічних».
Спочатку навіть не второпав що не так. Потім зрозумів. З`явився новий корівник. Десь 40Х15 метрів. Стіни – пенобетон, покрівля – металопрофіль. Всередині ще нічого немає – трава росте. Але восени минулого року на цьому місці взагалі нічого не було.
Гадаєте, це Юля прийшла і побудувала? Чи Ляшко? Чи Гриценко, який так уміє розумним та кмітливим виглядати в телевізорі? Якби власник сільгосппідприємства чекав, поки Юля «дасть» – на тому місці досі бур`яни б стояли.
Уряд і президент не мають щось «давати» – це не їхнє завдання. У них на всіх – вибачте за пошлість – «давалки» не вистачить. Вони мають створити умови, коли побудувати новий корівник, купити зерносушарку є можливість і є вигода. Вони мають підтримати певні напрямки, де поки що важко, де наші виробники не можуть конкурувати з колегами із розвинених країн.
Знаєте, чому постав той корівник? Тому, що фермери відчули вигоду. Тому, що держава щороку виділяє 2,5 тис. грн на одне вирощене до віку 1 рік теля. Всім – і фермерам, і приватним особам. Якщо те теля, звісно, зареєстровано належним чином. А ще надає пільгові кредити на розвиток тваринництва. І компенсує до половини вартості племінної худоби, закупленої за кордоном.
І о, диво! Цьогоріч уперше з 1991 року зупинилося падіння поголів`я ВРХ в Україні. І навіть є перші паростки розвитку – відкрито 12 нових ферм. Це мізер, але головне зараз – ТЕНДЕНЦІЯ. І ця тенденція є наслідком колосальної роботи, якої не видно і про яку вам Юля/Олег/Толя з телевізора не розскажуть. Вони все більше по Мальдівах спеціалісти.
В цьому році уряд виділив на підтримку розвитку с/г близько 215 мільйонів доларів. В бюджеті на наступний рік закладено близько 270 мільйонів. Юля у 2008 році роздала своєї «тисячі» 1,2 мільярди доларів. А поголів’я ВРХ падало.
Люблю виокремлювати причинно-наслідкові з`вязки. На них такі цікавенні книжки виходять. Ось вам один з них. Рівно рік тому, 25 жовтня 2017 стаття в Інтернеті під назвою «В Україні міні-ферми стають прибутковим бізнесом» і розповідається про одну таку ферму на Полтавщині. А 28 жовтня я побачив саме таку ферму, що будується в селі на Житомирщині.
«Злочинна влада» могла ті гроші, які інвестує зокрема у с/г кинути на «Пєтіну тисячу» для пенсіонерів і Порошенко міг стати для них ледь не месією. Могла. Але не кинула. Ось вам два шляхи, які уже є банальністю – дати голодній людині рибину аби вона один раз наїлася і дати їй вудку. Вудка теж коштує грошей, але це інвестиція у майбутнє.
Тому я – за останній варіант. Ті, хто збирається голосувати за Тимошенко-Ляшка-Гриценка, тобто за популістів – вони є прихильниками першого варіанту.
Ще одне. У тому таки поході за грибами зустрів: 1 мужика, який віз тирений з лісу пісок; 1 мужика, який віз тирений з лісу ліс на дрова; 1 мужика, який віз тирений з лісу ліс товарної кондиції.
Усі троє – упевнений – належать до тих, кому вудка не потрібна. Чомусь думаю, що усі троє ненавидять «злочинну владу, яка краде». Стирені півтонни піску та пару кубометрів лісу вони крадіжкою не вважають. Але таких мужиків – мільйони і тирять вони навіть не на мільярди – на трильйони.
Що вже казати, якщо наші політики, йдучи на вибори з обіцянками побороти корупцію, роздати всім по тисячі, знизити тарифи на «комуналку» у 2, 3, 5, 6 разів – вони, формуючи свій виборчий фонд, закладають в нього мінімум 30% на «додаткові витрати» – тобто передбачається, що третину грошей їхні помічники вкрадуть.
Ця ферма, що будується є лише одним шматочком величезної мозаїки, яка називається одним словом: держава. Колись французький Король-Сонце Людовик XIV сказав: «Держава – це я». Він мав на увазі зовсім інше, але кожен з нас може також сказати: «Держава – це я».
Якщо ми обираємо владу за принципом: хай дасть тисячу, а там хоч трава не рости – матимемо злиденну державу за супербагатих можновладців, взутих у черевики із страусової шкіри й сами ходитимемо у драних штанях.
Якщо ми обираємо владу за принципом: так, він/вона крадій, але це наш крадій, з нашого міста/області – матимемо злиденну державу, завалену сміттям за супербагатих можновладців із золотими батонами в кишенях.
Якщо ми голосуємо за тих, хто ДАВ нам кіло гречки з частини награбованого у нас же – матимемо злиденну державу за супербагатих можновладців, що живуть в палацах, записаних на тіток-племінників-бабусь й ходитимемо у драних штанях.
Поки ми не зрозуміємо, що слово «дай» веде лише до драних штанів; що тирити дрова з лісу за принципом «не убуде» – це шлях до драних штанів; що обирати у владу того, хто наобіцяє вищі золоті гори – це шлях до драних штанів – ми ніколи в нормальних штанях не ходитимемо.
Такі ось коротенькі роздуми щодо питання приходу доброго царя/цариці до влади, який/яка «дасть».
ПАВЛО ПРАВИЙ
