СТРАТЕГІЯ ВЕЛИКОГО БЛЕФУ

СТРАТЕГІЯ ВЕЛИКОГО БЛЕФУ

Зараз в соцмережах обговорюють те, що сказав Путін на засіданні клубу «Валдай». Багато хто бачить в його словах погрозу і навіть бажання розв’язати ядерну війну. А що насправді відбувається в Росії і до чого слід готуватися?

Зразу треба сказати: ядерний блеф Путіна – він блеф і є. Звичний уже. Усі чудово розуміють, що первентивні удари, якими грозить російська пропаганда, закінчаться одним: цілковитим розгоромом військового потенціалу РФ, після якого десант НАТО витягне тих, хто залишиться, з підземних бункерів на суд. Відтак це все лише антураж, своєрідна “перчинка” до тієї страви, що її готує ВВП.

Це стратегія великого блефу, гра на нервах, якій давно уже ніхто не вірить, але який американська верхівка використовує задля вибивання з платників податків нових мільярдів на переозброєння. Як відомо, в США військово-промисловий комплекс традиційно тягне за собою економіку.

Насправді Путін дав чіткий посил за межі Росії: не чіпайте нас і ми не зачепимо вас. В сенсі, він просить не чіпати його персональну владу. Дати можливість сидіти в Кремлі до смерті. Звичайно, від старості, а не від вибуху бойової частини ракети «Трайдент».

І посили з «Валдаю», і останні дії Російської православної церкви є ні чим іншим, як чітким трендом на самоізоляцію, на побудову новітньої Залізної завіси. Давно писав, що іншого виходу у Москві не мають.

Самоізоляція культурна, інформаційна, економічна, політична. Можливо, більш жорстка, аніж за часів СРСР. Тоді основою, на якій існував «соціалістичний табір» була комуністична догматична ідеологія. Зараз намагаються створити радикально-православну. В цьому різниця.

Але релігійна складова як єдина основа конструкції влади в РФ не «потягне». Народ там здебільшого не релігійний. Замало щоб людина вважала себе «истинно православным», а насправді «Отче наш» не знала і в храмі з’являлася раз на рік – паску, ковбасу й горілку посвятити. Потрібне суспільство фанатиків. А його ні за рік, ні за десять не вибудуєш за сучасних методів комунікації й отримання інформації.

Скоріше за все, Путін будуватиме щось гібридне, проміжне між політичними режимами КНДР та Ірану. Кінцева мета – країна з величезним залізним парканом, з якого у Великий світ стримлять дві труби – газова і нафтова.

Але для цього Москві потрібно вирішити два питання: Білорусі та України. І тут, схоже, ми виграли. Вчорашня постанова Держдуми РФ та особисті слова Путіна свідчать: Москва більше не вважає Україну частиною «Русского мира», частиною імперії. Для Москви ми віднині чужа країна. Ворожа, але – чужа.

Це є нашою головною перемогою. Решта нюансів по суті є дрібницями. Білорусь? Скоріше за все, їй відводиться роль такого собі «передмостного укріплення» біля оточеної фортеці. В СРСР таку роль частково виконували країни-сателіти. Образно кажучи, якщо проводити паралелі з минулим, то Білорусь буде виконувати роль НДР, а Україна ФРН у стосунках між Росією й Заходом.

При цьому, саме Україна стане полем битви спецслужб, об’єктом постійних провокацій і погроз.

Очевидно, що з Донбасу Путін забереться, залишивши численну агентуру. В обмін на часткове зняття санкцій. З Кримом складніше. Крим поки що залишиться з Москвою. Напевне, надовго.

Питання таке: чи готові ми до такого геополітичного розміну. І чи готові ми жити поруч з залізним парканом, за яким будуть постійно брязкати іржавими мечами?

ПАВЛО ПРАВИЙ

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *