“ТОРГІВЛЯ НА КРОВІ”, КОНТИНЕНТАЛЬНА БЛОКАДА ТА ВІЙНА З РОСІЄЮ: ТОНКОЩІ ГРИ

“ТОРГІВЛЯ НА КРОВІ”, КОНТИНЕНТАЛЬНА БЛОКАДА ТА ВІЙНА З РОСІЄЮ: ТОНКОЩІ ГРИ

Здавалося б торгувати з ворогом, з окупантом, убивцею твоїх співгромадян не можна. Це аморально і приносить твоєму ворогу доходи, які він спрямовує на війну. Це ясно, як божий день. Стоп.

Стоп, кому ясно? Давайте-но забудемо на якийсь час деяких типів, що рвуться до влади на простих, мов балалайка, гаслах та звинуваченнях, які не трудяться підкріпити хоч якимись гаслами. Давайте поміркуємо: а чи це так?

Ось вам історичний і наочний приклад. Будьте уважні. Європа. 1810 рік. Практично всі країни континенту воюють проти Франції. Вірніше не проти Франції, а проти Наполеона. Він тоді був чимось на кшталт Путіна для нас: узурпатор, «корсиканське чудисько», убивця, різник.

Наполеон захопив практично всю Європу і навіть ті країни, що формально залишилися незалежними, виконували всі забаганки «чудиська». Залишилася лише Англія – головний і принциповий ворог. Якому Наполеон оголосив «Континентальну блокаду», й до неї мусили приєднатися всі країни Європи.

Ми усі учили в школі що це за диво таке було – Континентальна блокада. Для тих, хто вчився погано, нагадую: європейським країнам зборонялося купувати у англійців будь-які їхні товари. Повторюю: будь-які. Взагалі.

Таким чином, позбавивши англійців ринків збуту й відповідно прибутків, геніальний полководець розраховував розорити й поставити Англію на коліна.

Що зробила у відповідь Англія? Англійці знайши «асиметричну відповідь». Вони спорядили величезний флот… контрабандистів. Будь-якому контрабандисту з Європи також було відкрито зелене світло в англійських портах.

Ночами на європейське узбережжя доправлялися британські колоніальні товари: цукор, прянощі, ром, тютюн, каву та власне британські товари: сукно, бавовняні тканини, посуд, віскі, металеві вироби тощо.

Оскільки із зрозумілих причин цих товарів у Франції, Італії, Німеччині, Бельгії тощо спостерігався дефіцит – платити за них утридорога. Додатковим «бонусом» для контрабандистів було те, що не треба було сплачувати ввізне мито.

І утворилася така ситуація: Британія в умовах блокади почувалася якщо не добре, то цілком комфортно. Контрабандисти жиріли. Банкіри, які видавали кредити для контрабандних операцій під лшалені відсотки купалися в шампанському, яке, до речі, контрабандисти возили у зворотньому напрямку.

А хто страждав? Страждали французьки, італійські, німецькі виробники меблів, елітного одягу, ювеліри, винороби (а вітак і власники виноградників) тощо. Багато хто з них просто розорився. Страждали польські й російські сільхозвиробники, які традиційно продавали до Англії пшеницю.

Жінка в лахмітті – Англія після континентальної блокади. Карикатура французької пропаганди.

Наполеон з порожньою мискою, зате при шаблі – відповідь англійської пропаганди

Хіба Наполеон не боровся з «торгівлею на крові»? Ще і як! Він саджав і розстрілював; знімав з посад чиновників і відправляв на війну рядовими; видавав гучні укази й закликав населення через пресу не купувати «ворожий крам».

Бульдозерів тоді не було, але Наполеон знайшов вихід: величезні гори вилученої контрабанди обливали контрабандним ромом і спалювали. Зігнаний солдатами для профілактичного перегляду акції народ, похмуро спостерігав як палають сотні кілометрів тонкої фланелі й сукна, дестки тисяч пар чобіт і терикони мішків із запашним тютюном.

Знищення контрабанди. Гравюра поч. 19 ст.

Але все було намарно. Англія багатіла, а Франція та окуповані нею країни опускалися у злидні. Золото широкою рікою лилося з Парижу до скарбниці Британії. На те золото Лондон фінансував війну проти Франції, в тому числі наймав в Європі союзників, які билися з Наполеоном замість англійських солдат.

І ніхто в Англії не кричав «Ганьба! Геть торгівлю на крові!»

Бо розуміли елементарні правила ведення торгівельних війн, які не розуміють українські «експерти» та «диванні патріоти», що вчили у школі історію на «трояки».

Я дуже ціную культовий цикл американських письменників Крістофера Банча і Алана Коула «Стен». Іноді його перечитую.

Хтось зневажливо пхикне: це ж белетристика, та ще й фантастика. Не поспішайте. Візьміть і уважно почитайте. Це книги про війну, але на тлі стрілянини та рукопашних сутичок там доволі цікаво розповідається про методи таємної війни. В тому числі економічної.

Автори цх романів не просто письменники. Вони добре зналися на війні, в т. ч. таємній. Кристофер Банч воював у Вєтнамі, був командиром патруля. Алан Колул взагалі вріс у родині співробітника ЦРУ.

Ось невеличкий епізод. Роман «Флот приречених». Головний герой Стен, який воює на боці Імперії, виявляє лігво контрабандистів, яке торгує з ворогом Імперії – Таанським союзом. Що робить Стен? Він заохочує контрабандистів і навіть сам включається у підпільну торгівлю.

Зрада? Ні. Просто, продаючи товари (крім зброї, на зброю – табу), вироблені в Імперії, він таким чином викачував у таанців гроші, підриваючи їхню економіку і фінанси. І водночас підтримував свого виробника, котрий багатів на продажу ворогу готової продукції. І надавав робочі місця громадянам Імперії. І платив податки в імперську казну. Тобто герой книги діяв так само, як діяли англійці проти Наполеона.

Те саме і з легальною торгівлею. Коли твої підприємства виробили, наприклад, цукерки, сплатили податки до державної скарбниці, а потім їх продали росіянам за –надцять мільйонів – це мудро й підступно, бо гроші пішли з Росії в Україну. На фінансування армії в тому числі.

Єдине, що треба робити – це боротися з ввезенням контрабанди і скорочувати імпорт товарів противника. З тієї ж причини, що її змальовано у попередньому абзаці.
Так що, не так все, панове, як вам розповідають «революціонери».

P.S. Про вугілля з ОРДЛО прошу не згадувати. Не той випадок. Це вугілля видобувалося шахтами, які належали Україні, зареєстрованими на території України; які платили податки в український бюджет; які замовляли в українських виробників ліс і бетонні затяжки; металеві кріплення і відбійні молотки; електрокабелі, «Вугленіт», шланги високого тиску, троси та ще тисячі найменувань продукції, без якої не може жити шахта.

Причому Україна ще й економила на зарплатні шахтарям, яка у 2015 році була в середньому у 5-7 разів нижча, ніж на початку 2014.

Тепер всього цього немає. Немає «торгівлі на крові». Цілковито за рецептом Наполеона. Але немає й 1,5 мільярди доларів податків до бюджету. І замовлень українським виробникам немає. Ті шахти тепер все замовляють у росіян.

З тієї ж таки причини потрібно заплющувати очі на контрабандну торгівлю з окупованими територіями. Продаючи туди картоплю, пиво, труси і ковбасу, ми тим самим вимиваємо з “Новоросії” грошову масу. Яка іде нам на користь. А російському бюджету навпаки, бо треба вливати нові й нові рублі заміцсть тих, які пішли до України. 

Здається, я все розжував. Розклав по поличкам. Показав на пальцях. Не знаю, який рівень освіти та розуму має бути, аби не усвідомити про що ця стаття.

P.P.S. До речі, Імперія у фантастичному романі, і Англія у реальному житті війну виграли. А Наполеон, який спалював гори контрабанди, помер від раку (за іншою версією від отрути) у засланні на далекому острові св. Олени, що належав Британії.

Кінець.

P.S. Написав пост у Фейсбук. Іронічний: П`єте “Моршинську”, “Миргородську” або “Боржомі” – збагачуєте російських олігархів Фрідмана і Хана. Ось так. Це вам не висотані з пальця “російські заводи Порошенка”.

І почалося. Люди дякують за науку, клянуться, що більше не вживатимуть ці напої. Насправді сенс посту в іншому. Давайте подумаємо, на користь це нам чи ні. Російські бізнесмени інвестували в українські підприємства свої гроші. Створили робочі місця. Платять податки в український бюджет. І бонус: зараз вони, – скажемо так – під тиском обставин продають цей бізнес швейцарцям за півмільярда доларів. З яких знов-таки податок на прибуток – 75 мільйонів буде сплачено до бюджету України.

Так що не все так однозначно. Торгівельні війни “на крові” – вони  такі…

Автор: ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: ми досі не можемо відмовитисч від торгівлі з Росією. По-перше, ми купуємо коксівне вугілля, бо власні шахти, які його видобували, втрачено (подякуємо Семенченку, Парасюку та іншим “блокіраторам”), а без нього стануть наші металургійні комбінати. Купитии вугілля у третіх країнах ми не можемо бо його нема як завезти – українські порти просто не впораються з прийманням та перевантаженням таких об`ємів. Їх і так максимально завантажено енергетичним вугіллям (подяка знову ж таки “блокіраторам”).

По-друге, ми купуємо мінеральні добрива. Українські майже удвічі дорожчі через те, що російські виробники отримують газ (вартість газу у вартості міндобрив складає 80-90%), відтак це здорожчуватиме сільгосппродукцію, яка становиться неконкуретною га зовнішніх ринках, а також дорожчатиме в магазинах.

По-третє, це ТВЕли для українських електростанцій. Замінити їх на американські зборки цілком ми поки що не можемо через причини, які від нас не залежать – єдиний завод в США, збірки яких підходять для наших реакторів, завантажений замовленнями по максимуму. Це питання часу – коли буде добудовано додаткові потужності.

Останнім часом об`єм торгівлі з Росією навіть зріс. Але не це погано. Це показує, що у нас зростає економіка, яка потребує більше вугілля, металу, добрив, електрики. Погано, що в цій торгівлі ми маємо від`ємне сальдо на рівні 1,3 мільярди доларів. Але поки ми вдіяти нічого не можемо, не знищивши власну економіку. 

Така ось реальна картина. без прикрас.

 

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *