В Україні корупція є головною темою розмов від перукарів і таксистів до політиків найвищого рангу. Хто тільки не бореться з цією заразою, а вона нікуди не зникає. Чомусь. Чому – поговоримо трохи пізніше. А поки давайте подивимося на те, як боролися з корупцією в Сингапурі – адже саме цю країну українсьі борці з цим явищем ставлять у приклад. Чи підійдуть нам методи святого для декого Лі Куан Ю?
КРОК ПЕРШИЙ. Найперше, що зробив після приходу до влади Лі Куан Ю – різко підвищив зарплати державних службовців. Логіка проста: бідний чиновник має велику звабу брати хабарі та інші “ніштяки” від підприємців, населення, підлеглих, злочинців тощо.
Формула розрахунку заробітної плати, яка працює досі, виглядала так: рівень оплати праці чиновника визначався як 2/3 доходу працівників приватного сектора порівнянного рангу. Йшлося про гігантські за мірками тогочасного Сингапуру зарплати – наприклад, прокурори отримували до 1 мільйона доларів (не сингапурських) на рік, судді ще більше.
Чи спрацювала б така схема в Україні? Ні. Чому? Сингапур – це місто-держава з площею 720 квадратних кілометрів (Київ – 847) і населенням лише 5,3 млн осіб. Лі Куан Ю міг собі дозволити платити шалені зарплати суддям, оскільки їх в порівнянні з Україною була жменька. Станом на 1 березня 2016 року в Україні було суддів у місцевих судах 6291, в апеляційних судах – 2415, у вищих спеціалізованих судах – 317, у Верховному Суді – 48. Якщо кожному назалежно від рівня платити однаково хоча б 1 мільйон доларів – набігає 9 мільярдів 71 мільйон доларів на рік. Але однаково не вийде, тому сума була б ще більшою.
Приплюсуйте сюди відповідну кількість прокурорів, не кажучи уже про решту держслужбовців і висновок стає очевидним: Україна цим методом скористатися не може. А знизити “планку” зарплат чиновників хоча б уп`ятеро не можна: не буде ефекту, адже Лі Куан Ю не був у стані алкогольно сп`яніння, коли призначав своїм суддям саме таку зарплатню.
Ну і політична складова. Як тільки Порошенко оголосив би, що суддям піднімають зарплати до мільйона доларів на рік, одразу б завили наші “борці з корупцією” – мовляв, “злочинна влада” розкрадає, втратила совість, в той час як навкруги зубожіння… А ще питання: хтось сумнівається, що одна дама з косою склала б ручки в телевізорі й заголосила: “Людоньки, Порошенко підкуповує суддів щоб ті судили так, як він скаже”? Хтось сумнівається, що почалися б волання про “диктатуру”? До речі, про диктатуру.
КРОК ДРУГИЙ. Від британського колоніального уряду сингапурцям дісталося Бюро з розслідування корупції (БРК). Так от, його було наділено диктаторськими повноваженнями. Драконівськими. Директор Бюро за свою діяльність ніс відповідальність перед прем’єр-міністром країни, тобто персонально перед Лі Куан Ю і ні перед ким іншим.
Бюро мало право без рішення суду затримувати і обшукувати підозрюваних у корупційній діяльності, перевіряти їхні банківські рахунки тощо. Бюро також могло вести справу стосовно родичів підозрюваного, викликати на допит будь-яких свідків, а також розслідувати правопорушення, що виникли по ходу вивчення справи. БРК було в праві притягнути до відповідальності абсолютно будь-якого громадянина незалежно від його статусу, рангу та віросповідання. Чиновник, який був викритий в корупційній діяльності позбавлявся роботи, пенсії і всіх пільг. Простим рішення БРК. І оскаржити йогот в суді не міг.
Чи спрацювала б така схема в Україні? Знову ж таки – ні. Варто було б Порошенко оголосити, що створюється структура, яка підпорядковується йому особисто і має права без суду й слідства заарештувати будь-якого громадянина та без суду виганяти з роботи, мов собаку – точно б завирував Майдан-3. Хтось сумнівається?
Власне кажучи, тут якраз заритий пес розміром із собаку Баскервілів: від Порошенка вимагають щоб він був як Лі Куан Ю, але без диктаторських повноважень, які мав Лі Куан Ю. І навіть не замислюються наскільки ці вимоги виглядають дурними.
До речі про демократію в Сингапурі і методи керування Лі Куан Ю. Він розставляв на ключові державні посади своїх родичів та особисто відданих людей. Він придушував будь-яку опозицію. Він жорстоко карав за будь-яку критику на свою адресу.
“Мені часом доводилося робити бридкі речі, саджаючи людей до в’язниці без суду і слідства”, – заявив він в 2010 році New York Times. Одного з його опонентів по імені Чіа Тай По в 1966 році без пред’явлення звинувачень кинули за ґрати і протримали там 23 роки. А недавно був доведений до банкрутства лідер опозиційної партії Чи Сунь Цзянь, якого буквально розчавили надуманими позовами про наклеп і неодноразово ув’язнювали за публічні виступи без дозволу і за заяви про те, що судова система в країні не є незалежною (привіт організаторам різноманітних “майданів).
Гаразд, уявімо, що українці мужньо зціпили зуби й надали Порошенко диктаторські повноваження. Погодимося, що Марина Порошенко очолила уряд, а син Порошенка – МВС. Ось вам картина: НАБУ перепорядкувалося безпосередньо президенту й отримало повноваження, як в Сингапурі. Як воно мало би працювати?
Чиновника заарештовують без суду, саджають в камеру і ведуть розслідування. Докази корупційної діяльності зібрано. Далі що? Правильно – суд. В Сингапурі суддя отримує мільйон+ доларів США – його важко підкупити. А українського? А ми пам`ятаємо, що в Україні суддям таку з/п платити немає змоги. От і “поламалася” схема, яка працює в Сингапурі.
КРОК ТРЕТІЙ. Лі Куан Ю підтримував ЗМІ як чинник, що викриває корупцію. Якщо газета написала про те, що якийсь чиновник купив собі дачу за невідомі кошти – БРК автоматично починала розслідування, саджала в камеру чиновника, а часто і його родичів (повторюю без суду і адвокатів) й не дай Боже БРК цього не зробить: рішенням Лі Куан Ю посадять уже самого керівника БРК. Без суду і адвокатів. Так працювала схема. Але треба знати, що преса в Сингапурі доволі своєрідна. Заохочуюючи писати про корумпованих чиновників, влада жорстоко придушує будь-яку критику себе, любої.
Ось коротко основний механізм подолання корупції в Сингапурі: диктаторські повноваження Лі Куан Ю. Підходить рецепт для України? В жодному разі.
До слова: а для тих, хто хоче спробувати пожити в таких умовах невеличка ремарочка з двох пунктів.
Перше: за драконівських авторитарних методів керування країною, Сингапуру аби досягти перших помітних результатів в боротьбі з корупцією, знадобилося 20 років. Ще раз: ДВАДЦЯТЬ РОКІВ. В одному-єдиному місті, яке менше за Київ. Так, зараз воно красиве й розвинене. Але щоб досягти цього, знадобилося 40 років. Ще раз: СОРОК РОКІВ.
При тому не забуваймо, що це процвітання дається шляхом варварської експлуатації населення. Пересічні сингапурці гарують на роботі мов раби – по 10-12 годин. Профспілки? Ні, не чули. Вірніше, вони є, але пепребувають під цілковитим контролем правлячої партії та уряду.
Зарплатня сингапурського вчителя – 1409 доларів при тому, що оренда 1-кімнатної квартири у спальному районі – 1845; комунальні послуги (80 квадратних метрів, електрика, газ, вода, сміття) – 165 і пляшка пива – 6. І абсолютно немає такого явища, як пенсія.
Друге: може, для когось це буде новиною, але результатом діяльності Лі Куан Ю є те, що зараз фактичними господярями Сингапуру є члени його родини. Зараз містом-державою керує його старший син Лі Сянь Лун. Він же очолює партію Народна дія, яка править Сингапуром з 1963 року. З 1968 по 1980 рік партія мала в парламенті 100% місць. Зараз – 82 із 101 при тому, що ще 9 – т. з. “призначені” владою депутати. Чотирьох депутатів від Робітничої партії тримають “для блізіру”. Це так званий “електоральний авторитаризм”.
P.S. Чому в україні всі борються з корупцією, але результатів немає? Все дуже просто: то не боротьба, то видимість. Усі ці наливайченки, тимошенки, гриценки, шабуніни, лєщєнки тощо просто піаряться. Набирають собі політичний капітал. Це абсолютно нічого не коштує – кричати з телевізора, що все погано; що в Україні найбільша у світі корупція і в цьому винна “злочинна влада”. І в той самий не голосувати за антикорупційні закони. Торпедувати проект Антикорупційного суду, внесений президентом у парламент. Саботувати реформу судів. Ось серед кого слід шукати причини гальмування викорінення корупції.
Амінь
ПАВЛО ПРАВИЙ