БЛИСК І ЗЛИДНІ УКРАЇНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ, або як перетворити Порошенка на Путіна

БЛИСК І ЗЛИДНІ УКРАЇНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ, або як перетворити Порошенка на Путіна

Кішка за двері – миші в танок. Не треба бути крутим аналітиком, щоб передбачити те, що відбуватиметься у Києві після відльоту Порошенка до Нью-Йорка.

Кожна закордонна поїздка президента спричиняє активність в маргінальних навколополітичних колах. «Революціонери» усіх кольорів негайно збираються під зачиненими дверима порожньої резиденції президента мітингувати, пікетувати, вимагати, звинувачувати, каламутити віча та інші свої дрібні справи.

Люди сміються – давно вже помітили цю тенденцію й кепкують з «хоробрих» вождів чергових «майданів» та «революцій». Насправді, як на мене – смішного мало. Це справжня трагедія для України і величезна небезпека.

Порошенка можна звинувачувати в чому завгодно, але не в тому, що він – боягуз. Це Петро Олексійович довів і на Майдані, коли ліз в самісіньке пекло, і своєю поїздкою до Криму 28 лютого 2014 року – життям ризикував, між іншим, конкретно. Та й наважитися йти у президенти – реально, а не заради піару вступити у боротьбу за владу в умовах, коли бомбардування Києва й широкомасштабні війна була на порозі – теж треба мати і волю, і хоробрість.

Мені часто дорікають, що я – «порохобот». Що підтримую Порошенка і не хочу замінити його кимось кращим. А я озираюся навколо і питаю себе: а ким? Покажіть мені цього кращого. Підніміть мені вії.

Юлею? Так я її розлюбив ще у 2012, коли вона перед виборами у Верховну Раду приїхала до нас в Луганськ розповідати, що треба зарплати і пенсії збільшити у 2-3 рази, а гроші для цього надрукувати. Я, знаєте, не божевільний самогубець, аби голосувати за людину, яка таке меле.

Головне: попри усі свої вади (а їх багато) Порошенко не боягуз і на шантаж, погрози, тиск з боку і Заходу, і Сходу не піддається. Я упевнений, що в разі, якщо Путін наважиться рушити танкові колони на Київ, Дніпро, Харків, Херсон – він не сяде у перевантажений добром літак і не зникне на обрії.

А от в його політичних конкурентах такої упевненості немає. Якщо вони бояться висловити Порошенко претензії у вічі – всі оті «великі революціонери» й чекають коли він відбуде за кордон – які з них вожді?

І це є великою небезпекою для країни. Зараз поясню чому. Порошенко вибори у травні 2019 виграє. Це не моє бажання – це констатація факту. Це реальність. І є дуже велика небезпека того, що він може з часом стати кимось на кшталт Путіна. Бо реальної й сильної опозиції не має до себе.

Політичні «важковаговики» – в тому числі й Порошенко – апріорі люди з авторитарною начинкою – інші просто там не виживають. Аби вони не перетворювалися на путіних, назарбаєвих, алієвих тощо, в демократичних країнах вибудувана потужна система противаг, основою якої є сильна опозиція.

Тільки не треба мені за Юлю, гаразд? Юля – всього лише вождь нещасних бабусь з пенсіями 1450. Типова популістка, яка доживає останні часи в політиці. Після 2019 вона кінцево «здується».

І про Анатоля не треба. Всю свою сміливість він на Майдані яскраво продемонстрував. Про його схильність красти все, що погано лежить (як і Юля) не буду – там крадуть усі, будемо відверті. І крастимуть. Це реалії будь-якої країни світу. Питання лише в тому, кого підтримувати – того, хто працює для себе, а потім уже для України, чи навпаки.

Йдеться про інше: цілий полковник з отриманою в США військовою супер-освітою жодного(!) разу не був на фронті. Токмо з телевізора повчає, як треба воювати. З телевізора воювати – воно спідручно. І головне – безпечно.

На Форумі видавців ми з товаришем дискутували на тему саме необхідності опозиції. Переконаний, нам потрібна класична права сила – не ті, кого у нас називають «правими», не націоналісти-соціалісти, а саме консерватори або носії неоконсервативної ідеології. Але це тема іншого разу.

А поки – про реалії. Майдан, крім Порошенка, мав винести кілька сильних фігур. На жаль, виніс парасюків-коханівських-соболєвих-білецьких. Карлики.

P.S. В часи інші до нас у Луганськ часто приїздив вождь усіх комуністів Петро Симоненко. Збиралися навколо пам’ятника Лєніну сотня пенсів, Петро «штовхав» запальну промову про «злочинну владу» і «зубожілий народ». Ну і, звичайно, що скоро переможе й настане в Україні комуністичний рай.

Промову, як правило, закінчував гаслом: «Ура, товарищи!» І бабусі з дідусями, жіночки посбальзаківського віку в мохерових беретах кричали «ура», але… пошепки, у півголоса. Ви умієте кричати «ура» тихенько, щоб, не дай Бог, влада не почула? Вони уміють.

Тому й до Порошенка їздять тоді, коли його удома немає.
Така ось сумна альтернатива Петру Олексійовичу.
А ви питаєте, чому я «порохобот»…

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: 24-27 вересня президент України Петро Порошенко перебуває в Нью-Йорку, де бере участь у 73-й сесії Генеральної асамблеї ООН. Він виступить у загальних дебатах, візьме участь у саміті Миротворчості ООН та проведе низку двосторонніх зустрічей з лідерами країн світу.

Окрему увагу приділено поглибленню співробітництва України та США в торгівельно-економічній та інвестиційній сферах. З цією метою запланована низка зустрічей з представниками бізнесу та ділових кіл США.

Відомо також, що на сесії Генасамблеї ООН буде обговорено т. з. “українське” питання, зокрема ситуацію навколо Криму та Донбасу й піднято проблему введення миротворчого контингенту ООН на тимчасово окуповані території Донецької і Луганської областей.

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *