“БУТАФОРСЬКІ” РЕФОРМИ, або чому ненавидять Порошенка

“БУТАФОРСЬКІ” РЕФОРМИ, або чому ненавидять Порошенка

3 квітня націоналісти марширували не лише проти олігархів, але й проти реформ, які хтось назвав «бутафорськими». Чому бутафорськими? Чи це дійсно так? Давайте розбиратися.

Збройні сили України, 2014 рік. Порошенко ще не президент – він один з багатьох депутатів і кандидат на посаду президента України. Ті його слова, що АТО має тривати не місяці, а дні досі йому закидають.

Та якби кандидат у президенти П. О. Порошенко знав про справжній стан армії — упевнений, він би такого не казав. Уже після інаугурації головнокомандувач дізнався, що в Україні боєздатними є лише пара бригад, причому не укомплектованих особовим складом і наполовину. Цифра 1,5 тисячі боєздатних солдат та офіцерів станом на літо 2014 року — об’єктивна реальність.

Головнокомандувач жахнувся, дізнавшись, що навіть столиця (не кажучи уже про військові бази, містечка, склади тощо) абсолютно не захищена засобами ППО, — вікопомні ЗРК С-300 були або «розкурочені», або зникли у напрямку, відомому лише Ющенку, Гриценку, Тимошенко, Януковичу, Лєбєдєву, Азарову.

І змушений був головнокомандувач за власні гроші (ціна питання — 600 мільйонів гривень) відновлювати хоча б спочатку протиповітряний захист Києва. Тільки по телевізору про це не розповідали — аби додаткової паніки не провокувати.

За фантастично короткий термін, який вражає генералів НАТО, нам вдалося відновити ЗСУ хоча б до рівня боєздатності російських формувань. 14 нових бригад разом з тими, що є — це дійсно фантастика. Люди, що знаються на військовій темі підтвердять. Нагадати, як виглядали українські військові у 2014 і як виглядають зараз?

Українські десантники перед штурмом Красного Лиману, літо 2014 року. Зверніть увагу на якість форми, взуття, стелеві шоломи зразка 1960 року, “круті” бронежилети, придбані за власний рахунок…

А це січень 2018, Луганська область, ротний опорний пункт десантників. Так вони тепер виглядають

Як на мене — нічого «бутафорського» у реформування армії немає. «Волонтерський десант» в Мінобороні, який контролює діяльність тиловиків — це безпрецедентний випадок.
Сорок(!) генералів старої формації звільнено, а замість них прийшли молоді, освічені, прогресивні колишні полковники і підполковники, що мають бойовий досвід. А їх треба було ще й навчити, викласти необхідні знання не лише тактичної, але й оперативно-стратегічної майстерності.

Можна до безкінечності розповідати про те, якою армія була менш ніж 4 роки тому і якою стала, але не буду. Не буду й про купу недоліків – вони є і попереду ще багато роботи. Той, хто має очі — побачить.

Висновок: нічого «бутафорського» у реформі ЗСУ (і НГУ, до речі) немає. А поливається ця реформа з телевізора тими, хто армію протягом 20 років знищував. Їхні прізвища всім відомі. Саме звідти походить байка про те, що в армії США генералів менше, ніж в Україні.

Адміністративно-територіальна реформа. Ви знаєте, що таке ОТГ? Ота «децентралізація», яка буксуючи, з величезним скрипінням через саботування місцевих чиновників зокрема, все ж таки рухається.

Раніше на будівництво даху сільської школи обласні та районні адміністрації випрошували кошти в Києві. Не лише мери обласних центрів, але й невеличких районних містечок буквально жили в Києві, «вибиваючи» кошти. Люди посвячені не дадуть збрехати.

Зараз кошти передано безпосередньо в об’єднані територіальні громади. В деяких райдержадміністраціях через це бюджет удвічі скоротився. Відтепер від членів громад залежить питання куди і як витрачати кошти. Від членів громад залежить контроль за цими коштами, адже вони самі обрали собі очільників, тож відповідають за їхню роботу.

А скільки ж коштів мають за законом ОТГ, щоб ремонтувати школи, амбулаторії, місцеві дороги, клуби тощо? Ціна питання – близько 14 тис. грн на рік на кожного члена громади. Якщо громада наразі не заробляє цю суму — їй надходить з бюджету субвенція. Повз чиновників обласного та районного масштабу. Наприклад, Білозірська ОТГ як найбільша за кількістю населення отримала минулого року з державного бюджету 7 млн 300 тис гривень.

Але це не все. Головна ідея ОТГ в тому, що їм надано практично ті самі права, що й Кабінету міністрів. Громади мають право створювати власні підприємства, кооперативи, залучати міжнародних інвесторів, будувати школи, електростанції, заводи без обов’язкового дозволу з Києва. Все залежить від самих людей.

Висновок: ніякої «бутафорії» в децентралізації немає. Є реальна глибока реформа, метою якої є змусити членів громади заробляти самим і розбудовувати свої ОТГ без огляду на Київ.
Але знаходяться чимало тих, хто і цю реформу поливає брудом. Аякже: це ж які гроші проходять повз кишені чиновників різного рівня! Це скільки можливості для «розпилів» та «відкатів» зникло! В цій компанії крадїїв коріння «народного імпічменту» з яким носиться Києвом аупка проплачени маргіналів.

Звичайно, і тут не без недоліків та шорстких моментів, але ми рухаємося й удосконалюємося. Проблем багато, наприклад, велика кількість неспроможних ОТГ, але вони цілком «робочі».

Банківська сфера України була жахливою. Не вдаватимуся в деталі — спеціалісти зроблять це краще. Головне, що вдалося зробити — значно підвищити прозорість цієї сфери, а також ліквідувати «кишенькові» банки олігархів (привіт борцям з олігархією) через які перекачувалися десятки мільярдів доларів у тінь та до закордонних офшорів і банків. Або просто тирилися.

Наочний приклад — «Приватбанк», який видавав своїм же власникам «безнадійні» кредити, а потім йшов за позичками та рефінансуванням до НБУ.

Український олігарх Тарута вимагає відставки Гонтарєвої. Борги компанії Тарути перед держбюджетом станом на 31 січня 2017 року — 3 мільярдів доларів.

А ви гадали, чому ціла зграя продажних журналістів та блогерів «мочила» Гонтарєву? Не замислювалися, чому той таки Тарута оголосив їй персональну війну? І Коломойський. І Фірташ…

Замисліться над цією цифрою: за 3 роки в Україні ліквідовано майже 90 банків! Серед них 20 використовувалися лише для «відмивання» коштів. І кожен мав власника. Тих, кого у нас називають олігархами (знову привіт борцям).

Висновок: не треба слухати телевізор. Бо він належить тим, у кого забрали ці 90 банків. І саме вони фінансують і підтримують тему «народного імпічменту».

Система державних закупівель теж потребувала негайного реформування. Бо це була чорна діра, через яку зі свистом щороку пролітали десятки мільярдів бюджетних коштів.

Тепер працює система ProZorro. Знов-таки не без питань, але ось вам лише одна цифра: на тендерах через цю систему лише «Укравтодор» зекономив 2,5 мільярди гривень. Які раніше лягали в чиїсь кишені.

І ті, в чиї кишені лягали мільярди від оборудок з держзакупівлями, хотіли б, аби все повернулося взад. Тому наймають цілі зграї продажних журналістів і блогерів, завдання яких вити що «так, як краде нинішня влада, не крали ніколи» та про «неефективність ProZorro». І знайте: саме ті, хто втратили мільярди є найгарячішими прихильниками та спонсорами «народного імпічменту».

Медичну реформу критикують багато і певні підстави для цього є. Не буває нічого ідеального. Але очевидно одне: це настільки масштабна реформа, що назвати її «бутафорською» може лише власник додаткової хромосоми.

Уже те, що ми з вами матимемо право лікуватися на первинному рівні не в того терапевта, якого нам нав’язали за місцем проживання, а в того, хто лікує краще — величезна перемога. А далі буде другий етап, третій…

Не забуваймо і про програму «Доступні ліки». На кінець 2017 року в проекті брали участь 6744 аптеки. Так, хотілося, щоб всі ліки були безкоштовні, правда? Але так не було не є і не буде.

Чому такий шквал критики медичної реформи? А ви вийдіть якось до районної лікарні й подивіться на яких автівках приїздять на роботу «зубожілі» медики: головлікарі із заступниками, хірурги, урологи, акушери-гінекологи, начальники відділень тощо. Їм зміни не потрібні. Вони й так непогано живуть. Не сьогодні придумано визначення «Медична мафія.

Шість гектарів землі та будинок площею майже 700 кв. м. оформлені на дружину хірурга Тудорова, який кістками лягає на шляху реформи — Олену Тодурову. Цю нерухомість Олені В’ячеславівні подарували в 2014 році. Дарувальник невідомий.

Висновок: коли вам кажуть з телевізора, що медична реформа убиває вітчизняну медицину — не вірте. Труп повторно вбити не можна. Але цей труп у стані зомбі наполегливо воює з тими, хто прагне щоб в Україні була цивілізована медицина.

Про пенсійну реформу, реформу поліції, мовної політики у ЗМІ, управління державними підприємствами, енергетичного сектору, фінансів, освіти тощо залишимо поки що – бо надто великий текст вийде.

Так, є ще багато зловживань. І розробники того ж таки “Прозорро” не встигають затикати дірки, які використовують меткі ділки аби обійти прозорі умови тендерів. І корупція нікуди не поділася. І саботаж реформ. І величезний кадровий голод, коли на посаду голови райдержадміністрації не можна знайти людину, яка була б патріотичною, чесною і до того ж професійною. Через це маємо багато помилок. Але це все ми пройдемо. Крок за кроком. Дорогу здолає той, хто нею йде.

Треба лише пам’ятати одну важливу річ, яку критикани намагаються сховати: реформи не дають миттєвого результату. Та сама освітня реформа розрахована на 10 років. Приблизно такий самий термін знадобиться для розгортання пенсійної та медичної реформ.

Зрештою, в Сінгапурі, на який так люблять посилатися деякі «борці» лише з корупцією боролися протягом 20 років, притому драконівськими диктаторськими методами.

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: «… я не перелічуватиму зараз список реформ, які були впроваджені в дуже важких умовах, проте, якщо ви цього не бачите – ви або ідіоти, або люди з обмеженою точкою зору. Якщо ви сумніваєтесь, скажіть мені, і я вам висловлю весь список надзвичайних амбіційних реформ, які були розпочаті».

Це не слова якогось там блогера. Це слова посла Евросоюзу в Україні Хьюга Мінгареллі.

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *