Якось один з іноземців, відвідавши єврокубковий матч «Динамо» на стадіоні «Олімпійський» ще до його реконструкції, вийшовши з туалету, сказав: «Це не є цивілізація».
Згадався цей випадок з приводу оприлюднених Комітетом виборців України відомостей про голосування керівниками деяких фракцій у Верховній Раді.
У липні з 326 голосувань Юрій Бойко взяв участь у 10%, Юлія Тимошенко у 8%, Олександр Вілкул у 5%.
Для порівняння лідер фракції «Народного фронту» Максим Бурбак голосував у 54% випадків, голова фракції БПП Артур Герасимов – 94%.
Дуже скромні показники у любителя корів Олега ляшка – лише 40%
Прослідковується чітка тенденція – голосування ігнорують ті, хто знаходиться в опозиції. Така собі «Абабаягапроти». Навіть не так. Той самий Олег Березюк з «Самопомочі» є виключенням. Він хоч і в опозиції, але все ж голосує (68%). В більшості «проти», але голосує. А ці пани і пані клали на всіх калача з високої каланчі.
Чому так? Чому американські конгресмени з опозиції голосують, причому в багатьох випадках «за» ті законопроекти, що їх подає більшість та виконавча влада?
Тому що в нормальних країнах народні обранці переймаються інтересами країни та громадян. Гарний закон – узгодили – приймаємо. А у нас якщо не при владі – то треба бути або проти всього, що подає влада, або взагалі ігнорувати засідання парламенту.
От коли ми будемо при владі, тоді ми найприймаємо власні закони. А зараз – хай син Порошенка голосує. Навіть за гарні і потрібні закони. Ми – в опозиції. Наше завдання обгиджувати все, що робить влада, кричати про ганьбу геноцид та суцільне зубожіння.
Це не є цивілізація. Наші політики неправильно уявляють що таке перебування в опозиції. Ми, прості громадяни, уявляємо, а вони – ні. Або уявляють, але тупо ігнорують свої обов’язки.
Ось наочний і нещодавній приклад: в той момент, коли парламент голосував за надважливі для держави поправки до Закону про Антикорупційний суд у Варшаві зустрічалася з утікачем-олігархом Коломойським, як брати владу.
Україна до дідька. Українці до дідька. Робота до дідька. Хай син Порошенка…
Найсумніше те, що в разі коли ці прийдуть до влади, а нинішня влада опиниться в опозиції – картина суттєво не зміниться. Бо наші депутати так звикли. Я в опозиції – країна до дідька. Головне – знову повернутися у владу.
Чому так?
Все просто: для наших опозиціонерів чим в країні гірше, тим для них краще. Тим більше буде незадоволених. Тим більше голосів за них на наступних виборах. Колись цю просту, як відро, тактику оповідав за чаркою чаю один вічний опозиціонер з КПУ.
І ходить, ходить країна уже майже 30 років по замкненому колу. Хоч КПУ уже немає, але принципи політичного життя в нашому парламенті все ті самі. А українці плачуться: крокодил не ловиться, не росте кокос, тобто реформи не йдуть. А життя минає…
Утім, ми самі винні. В США за політика, котрий поводиться таким чином, як звикли поводитися наші, ніхто не проголосує. І за його партію теж. Стало відомо про підкуп якимсь американським (канадським, німецьким, австралійським, англійським) політиком виборців чи то гречкою, чи то доларом, фунтом, євро – він політичний труп.
А у нас громадяни з впертістю, вартою кращого застосування продовжують крокувати по граблям: хоч він і собачий син, але це наш собачий син…
До слова: лише в цьому році Юлія Тимошенко не голосувала за Закон про деокупацію Донбасу і визнання Росію агресором та окупантом; за законопроекти щодо ратифікації угод з Королівством Нідерланди щодо міжнародного правового співробітництва щодо злочинів, пов’язаних зі збиттям пасажирського “Боїнга” над Донбасом; за невизнання виборів до Державної Думи Росії, в т. ч. в Криму; “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; Закон про національну бьезпеку України та інші стратегічно важливі законопроекти.
Раніше заступник міністра з тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак зауважив, що Тимошенко особисто не голосує за “небезпечні закони з точки зору майбутньої співпраці з Російською Федерацією”.
Павло Бондаренко
