ВИ ВПЕРЕД, А МИ ЗА ВАМИ

ВИ ВПЕРЕД, А МИ ЗА ВАМИ

Для тих, хто вимагає від українських політиків відправити на війну власних синів та піти повоювати самим, а «Ми уже за вами» ми підібрали інформацію, яка вас може зацікавити. Фото не виставлятиму для економії місця. Поїхали й вибачайте, що не усіх згадав.

Павло Іванович Жебрівський. Бізнесмен, мультимільйонер, давній друг Петра Порошенка. З 2015 по 2018 рік – голова Донецької військово-цивільної адміністрації, нині один з трьох аудиторів НАБУ. 1 серпня 2014 року добровольцем пішов служити у Збройні Сили України старшим сержантом 54-го розвідувального батальйону. Брав участь у боях під Волновахою і Дебальцевим, був поранений.

Руслан Володимирович Кошулинський. Колишній заступник голови Верховної Ради України і майбутній кандидат у президенти. У 2015—2016 роках воював у 44-ї артилерійській бригади у званні старшого сержанта.

Олександр Юрійович Луценко. Син колишнього депутата Верховної Ради й нинішнього генерального прокурора Юрія Луценка. Восени 2014 року – командир гармати 55-ї артилерійської бригади. За спогадами тих, з ким служив:

«Він дійсно воював, тягав снаряди, тут жодних питань немає, він як усі, був з усіма нарівні, також тягав снаряди, розкладав гармати, жив, як і ми, у полі, спав під відкритим небом на карематі, як і ми, теж коло вогнища мерз, під дощем мокнув, ніяких особливих умов він для себе не вимагав. Тобто в плані побуту і служби — якби не знати, що це син Луценка, то звичайний солдат, як ми, що тут сказати, ось так було. Він себе зарекомендував як нормальний чоловік».

Антон Сергійович Пашинський. Син народного депутата Сергія Пашинського, нині керівник департаменту ДП «Спецтехноекспорт». У 2014 році добровольцем вступив до Національної гвардії, виконував бойові завдання в зоні АТО.

Сергій Ярославович Рудик. Народний депутат України, добровільно вступив в ЗСУ у серпні 2014 року, в момент найтяжчих боїв на Донбасі, 14 серпня включений до складу 40-ї артилерійської бригади на посалду командира артилерійського взводу.

Володимир Михайлович Коваль. Син колишнього в. в. Міністра оборони генерал-полковника Михайла Коваля. Навесні 2014 року – в Національній гвардії України, з перших днів АТО – в боях під Слов`янськом.

Олексій Петрович Порошенко. Син президента України Петра Порошенка, нині народний депутат України. Навесні 2014 року пішов добровольцем в ЗСУ. Служив командиром міномету під прізвищем Анісенко протягом 2 місяців під Краматорськом.

Одразу скажемо: в мережі повно матеріалів на тему «Та його взвод спецназу охороняв» або «Це піар і показуха».

Пункт перший: ніде у світі діти перших осіб держави не воюють безпосередньо на передовій, завжди знаходяться під посиленою охороною та їхнє перебування в зоні бойових дій ретельно приховується. Приклад – син британського принца Чальза та покійної нині принцеси Діани – Гарі, який протягом 10 тижнів проходив військову службу в провінції Гельменд (Афганістан), за офіційною інформацією, в якості другого пілота ударного гелікоптера «Апач».

Він дійсно знаходився під серйозною охороною, а коли місце й род його служби було розкрито, принца було негайно відправлено до Англії й навіть там він передуває під серйозною охороною. 

Пункт другий: перебування дітей перших осіб в зоні бойових дій – це передусім символ. Нації показують: влада з народом. Якщо хочете – це звичайний піар. Ніхто не дозволить наражати на реальну небезпеку, в т. ч. потрапляння в полон таких осіб. Пояснювати чому – напевне не треба. Чому ж в Україні має бути інакше?

Пункт третій: де Порошенко піарився на тому, що його син служив в зоні АТО? Покажіть виступи президента де він цим безупинно вихваляється? Який же це піар, коли журналісти змушені кліщами видирати з Олексія Порошенка хоча б якісь деталі про його службу? Принц Гарі розповідав, як він героїчно штурмував на своєму вертольоті укріплення талібів. Син Порошенка також міг би оповісти, як своїм мінометом знищив Псковську десантну дивізію у повному складі.

Ще одне. Якби вони там не служили, де і під якою охороною – вони там БУЛИ. На відміну від маси тих, хто ховався сам та ховав своїх синів типу на заработках у Польщі, Угорщині або навіть у Москві, примовляючи “Це не моя війна”, а тепер розповідає, що син Порошенка служив “не по справжньому”. Це звичайна підлість та приховане почуття провини. Дуже глибоко десь там приховане.

Але це уже доводи для людей розумних. Завжди знайдуться ті, хто забажає, аби син Порошенка з автоматом напереваги бігав в атаку на російські кулемети.

У зв`язку з цим не зайвим буде нагадати, що у 2014 році сина колишнього міністра оборони, відомого політика й майбутнього кандидата в президенти Анатолія Гриценка також було мобілізовано до ЗСУ.

Олексій Гриценко служив в одній з авіаційних частин в м. Броди (Львівська область), але тимчасово перебував в зоні АТО, був офіцером охорони Дніпропетровського аеропорту.

Все було б нічого – формально він має на це право, і не можна звинувачувати людину, яка несла службі далеко від реальних боїв – аеропорти теж треба комусь охороняти. Але.

Пан Анатолій Гриценко, як пригадується, тоді зчинив справжню істерику, мовляв, мобілізація його сина – це політична розправа над опозиціонерами. При цьому Олексій Гриценко статус учасника бойових дій оформити не забув, от що викликає неоднозначні емоції.

P.S. Хтось скаже: мало, от якби усі. По-перше, країною керувати теж комусь потрібно. А по-друге, шановні: а який відсоток наших пересічних громадян готові добровільно піти на війну? Чому зараз у нас проблеми з набором навіть на контрактну службу? Який народ, такі й бояри – співав колись красиву і правильну пісеньку російський бард Сергій Трофимов, а потім взяв і пішов у холуї до Путіна.

P.P.S. Насправді оте «Хай спочатку син Порошенка, а потім я» – це лише виправдання. Воювати йдуть не тому, що пішли президент-міністр-депутат – вони мають інші завдання й інший фронт, не менш важкий. Воювати йдуть для захисту своєї землі.

Президенти приходять і йдуть, а Україна залишається. Має залишитися. Якщо, звичайно, ми не відсиджуватимемося вдома, вигадуючи «відмазки» або не чкурнемо «на заробітки» до Польщі, або навіть до Москви з-з будувати дачі російським генералам…

автор: Павло Бондаренко

На фото: син Юрія Луценка на фронті

До слова: про участь у війні народних депутатів Мамчура, Парасюка, Тетерука, Білецького, Семенченка, Яроша та інших не написано. Не через питання про неодрнозначну роль окремих із цих політиків у війні – через те, що на той момент вони не були ані високопосадовцями, ані депутатами.
Павло Правий

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *