73-я сесія Генеральної асамблеї ООН не стала революційною. Але. Вона стала передвісницею буревію, який зажене Російську Федерацію (або, якщо хочете, режим Путіна), як кажуть – «у пляшку». Тому у Москві сталася справжня істерика. Головне – там вочевидь розгублені і не знають, що робити.
Ми маємо пишатися тим, що саме Україна в особі президента Петра Порошенка дала старт не лише радикальним змінам в ООН, але й започаткувала широкомасштабний наступ на Москву. Образно кажучи, цей виступ став потужною артилерійською підготовкою перед цим наступом.
Відзначимо, що Порошенко свій виступ побудував на двох речах: він окреслив перед організацією масштаби російської агресії не проти України, ні – проти цілого світу.
Війну Кремля проти України було вбудовано лише як частину тієї агресії. Згадано і війну з Грузією, і війну в Сирії, підтримку нелюдського режиму Асада, порушення базових принципів свобод в самій Росії.
Другим потужним залпом Порошенко вдарив по зловживанні Росією правом вето в Раді безпеки ООН, причому задля забезпечення агресії проти інших країн з боку самої Росії.
Третій потужний залп – фактичне звинувачення ООН у слабкості й бездіяльності; неможливості у нинішньому форматі протистояти тим самим зловживанням правом вето.
Порошенко висловив ідею реорганізації ООН в цьому напрямку, але треба розуміти, що це не була пропозиція, вироблена Україною лише за власної ініціативи. Аналітики єдині в думці, що це узгоджена позиція провідних країн Заходу. Просто висловлювати її країнам, які також є постійними членам Радбезу ООН (США, Великої Британії або Франції) з точки зору політичної стратегії «не камільфо».
Усі ці надпотужні залпи здійснено за підтримки артилерії меншого калібру. Західна преса увесь цей час мусувала тему механізму, за яким можна обійти вето Росії в Радбезі. Мається на увазі прецедент 1950 року – резолюції Генасамблеї ООН «Єдність заради миру».
Нагадаємо, що в 1950 році СРСР та Китай здійснили пряму військову агресію проти Кореї, при цьому радянська делегація в Радбезі наклала вето на введення в Корею миротворчого контингенту ООН. Ситуація зайшла у глухий кут: агресор, зловживаючи своїм правом вето, не дає себе зупинити міжнародному співтовариству.
І тоді Генеральна асамблея прийняла згадану резолюцію, яка відкрила шлях до введення миротворчого контингенту. До речі, росіська пропаганда досі твердить, що СРСР в Кореї воював з США. Насправді він воював з миротворцями, які діяли за мандатом ООН і зрештою програв.
Тепер найцікавіше. Всю цю артилерійську підготовку на сесії Генасамблеї проведено перед засіданням Ради Безпеки ООН, на якому піднімуть питання в тому числі про введення миротворчого контингенту ООН в окуповану частину Донбасу.
Рішуче, цинічно і мудро Росію Антипутінська коаліція поставила у ситуацію цугцвангу. Це такий термін в шахах. Цугцванг – це така ситуація на дошці, за якої будь-який хід противника лише погіршує його позицію й в перспективі веде до програшу.
Накласти вето на резолюцію Радбезу про введення миротворців російська делегація, звісно, може. Але в Москві чудово розуміють, що саме для такого варіанту розвитку подій і проведено оту артпідготовку.
Якщо Росія накладе вето, то за ініціативи інших постійних членів РБ буде скликано екстрене засідання Генеральної асамблеї ООН. І там уже, наприклад, представник Великобританії виступить: бачите, президент України мав рацію, коли говорив про використання Росією права вето у корисливих інтересах. Як 1950 року. І поставить на голосування проект резолюції «Єдність заради миру».
По-перше, це переламає ситуацію на Сходу України: Росії доведеться прийняти введення миротворців. Інакше миротворчий контингент просто зайде туди на танках після того, як авіація миротворчого контингенту високоточними ударами розтрощить не лише бази місцевих путінських холуїв, але й «ихтамнетов».
По-друге, це дасть підставу для впровадження реформи ООН, про яку говорив Порошенко. І Кремль зрештою втратить можливість зловживання правом вето в майбутньому.
По-третє, це нанесе удар персонально по Путіну; по його іміджу «крутого пацана» в самій Росії. Іміджеві втрати можуть бути більшими, ніж від виведення «ихтамнетов» и погодження на миротворчий контингент без накладання вето.
Якщо Росія не накладе вето по українському питанню (а також і по Сирії) – це сприйметься у Росії, як катастрофічна поразка. Справа не лише в тому, що доведеться віддавати Донбас Україні на її умовах. Справа в тому, що росіяни вважатимуть це програшом війни Україні.
Якщо Москва не накладе вето на резолюції по Сирії, то в Росії вважатимуть це програшом війни Заходу і конкретно США. З відповідними наслідками для режиму Путіна.
Ну, і вишенька на торті. В такому разі Порошенко гарантовано виграє вибори у 2019 році і не лише президентські. Бо матиме надпотужний пропагандистський аргумент: дивіться, ми перемогли; ми повертаємо Донбас без пролиття крові тисяч наших солдат. Моя стратегія спрацювала, вона була правильною.
Коротше кажучи, становище Путіна можна визначити крилатим висловом «Куди не кинь – всюди клин».
Приємно усвідомлювати, що в цій ситуації Україна виступає не просто як повноправний суб’єкт міжнародної політики, але грає в ній одну з провідних ролей у компанії таких «монстрів», як США, Росія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Китай.
Маємо вчергове висловити захоплення дипломатичним даром Петра Порошенка. Далеко не всі пересічні українці розуміють, наскільки важку роботу проведено, скільки ночей не доспано й скільки сивини додалося у волосся українського лідера.
Автор: Павло Бондаренко
До слова: лише на блокування рішень Ради Безпеки ООН по Сирії Росія використовувала своє право вето 11 разів.
