Будівлю на фото я впізнаю і через 40 років. Такого – не забудеш. Дніпро. Колишній Будинок політпросвіти. Прямо напроти військвого шпиталю і ДніпроОДА.
Я потрапив до нього узимку 14-15 рр. – тоді група бійців нашого загону прибули до Дніпра, і нас поселили в одній з кімнат цього от Будинку політпросвіти.
Мати Божа, кого я тоді тільки там не бачив? ДУК “Парвий сектор” займав практично вес другий поверх. Праворуч і ліворуч від нас були приміщення волонтерів. Їх взагалі там було дуже багато. А ще – бат “Дніпро-1”, бат “Айдар”, бат “Донбас”, бат “Січеслав”, нацгвардійці, збройники – які їхали у відпустку, на ротацію, або по службі й мусили переночувакти або дочекатися транспорту. Якісь установи згаданих батальйонів…
Хлопці приходили, йшли, жили там, розживалися майном у волонтерів. Практично всі були добровольці або призвані – не професійні військові. Професії кулеметників, гранатометників, розвідників, мінерів, радистів, мехводіїв, мінометників, навідників, зампотехів, командирів взводів і рот вони освоїли просто під час війни.
І от. Нині на цьому будинку висить баннер чувака, який у той час сидів у тилу, пописував блог і боровся зі “зрадою”. Чувака, який маючи військовий фах, військову освіту, військове звання, і досвід роботи у керівництві ЗСУ, під час гострої фази війни на фронт і носа не поткнув.
Пастор його, бьач, не пускав, бо він батальйоном командувати не вміє…
І всім пофіг. Ярошу чиї хлопці жили в цій будівлі. Березі, в якого хлопці з “Дніпра-1” там перебували у великій кількості. Та й усім іншим.
У них тепер – політика. Вибори. Договорняки.
Для всіх для них війна, вочевидь, закінчилася. Для чувака на баннері – вона й не починалася.
Автор: Дмитро “Калинчук” Вовнянко
