СОЛДАТСЬКА КРОВ І ВЕЛИКА ПОЛІТИКА: що зараз відбувається на фронті?

СОЛДАТСЬКА КРОВ І ВЕЛИКА ПОЛІТИКА: що зараз відбувається на фронті?

Знову доводиться писати непопулярні речі. Політика. Політика – цинічна й жорстока річ. Часто вона вимагає жертв. Людських. Солдатських.

Про нинішні події на фронті – трохи нижче. А поки що трохи історії, яка має прямий стосунок до того, що відбувається зараз.

Пригадуєте, як колись шпетили Порошенка, Полторака та Муженка за те, що вони не відвели вчасно війська з дебальцевського “мішка”, за що довелося заплатити сотнями вбитих та поранених?

Гадаєте, генерали і Верховний не розуміли, що не можна залишати війська в тій “кишці”? Не розуміли того, що було зрозуміло кожному сержанту? Все вони знали і все розуміли, але…

Але якраз тоді йшли важкі переговори в Мінську. І Путіну було важливо не просто захопити Дебальцеве, а організувати для ЗСУ “котел”. Українській стороні ще важливіше було продемонструвати росіянам (і головне – Заходу) свою твердість і здатність української армії до захисту.

Важливість утримання Дебальцевого розуміли й за кордоном: 9 лютого екс-міністр іноземних справ Швеції Карл Більдт на своїй сторінці у Твіттері написав, що росіяни зроблять усе можливе, щоб захопити Дебальцеве до 11 лютого, коли має відбутися зустріч у Мінську.

Кажуть, під час цих надважких перемовин у форматі “Нормандської четвірки”, Порошенко щогодини виходив із зали й телефонував у Генштаб: як там наші, тримаються? А Путін реів і тупотів ногами: “Я вас розчавлю”!

Але наші трималися. Гинули, підривали себе гранатами, аби не здатися у полон, різалися з кадирівцями ножами, але трималися…

І Путін змушений був підписати т. з. “Другу мінську угоду”.

А резолюцією Ради Безпеки ООН від 17 лютого 2015 року були схвалені Комплекс заходів та “Декларація Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки та Канцлера Федеративної Республіки Німеччина на підтримку Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод, прийнятого 12 лютого 2015 року”, під якою стоять підписи лідерів держав.

Лідерів держав, а не Порошенка і лідерів бойовиків. Це зробило Росіську Федерацію стороною конфлікту й відкрило шлях до фактичного створення Антипутінської коаліції та введення антиросійських санцій. Пізніше кремлівська пропаганда доклала величезних сусиль, аби дискридитувати “Мінськ”, але то була величезна стратегічна політична перемога України.

Резолюцію Радбезу було прийнято 17 лютого й одразу пішла команда на виведення підрозділів ЗСУ з “котла”, якого так і не відбулося.

До чого згадав ці події? Зараз відбувається те саме. Йдуть переговори в Мінську, а на фронті – загострення. Звична тактика росіян. Знову гинуть наші солдати, власною кров`ю напоюючи Велику Політику.

Надходять суперечливі повідомлення. Штаб ООС офіційно повідомляє, що ЗСУ дають адекватну відповідь на обстріли бойовиків. І тут таки підкреслює, що ЗСУ дотримуються угоди про припинення вогню. В соцмережах з`явилися повідомлення про пряму заборону з Києва відкривати вогонь у відповідь, аби “не ускладнювати переговори” в Мінську.

Що відбувається насправді – сказати важко. Чутки ходять різні й лише військові знають правду, адже повідомлення з Адміністрації президента останнім часом довіри не викликають. Напевне, пізніше істина таки проявиться.

Але якщо (цілком зрозуміло з точки зору політичної необхідності) виявиться, що ми таки у відповідь не стріляємо, це буде, – скажемо так, – величезною помилкою Зеленського. Бо стратегія “припинити стріляти”, аби показати власну миролюбність і агресивність Москви – на мою суб`єктивну думку – хибна.

Бо росіяни стріляти припинять лише в одному випадку: якщо українська сторона погодиться на їхні умови. Тобто – на капітуляцію. Краще вже було б дотримуватися старої стратегії. Є ризик, що в такому разі переговори закінчаться нічим, але принаймні політичні інтереси України не постраждають.

На сторінці Адміністрації Президента з`явилося повідомлення, в якому висловлюється співчуття родинам загиблих військових, а також дивна і для багатьох обурлива заява Володимира Зеленського:

“Кричуще порушення Мінських угод – застосування артилерії – свідчить, щонайменше, про часткову втрату управління та контролю над найманцями. Ми сподіваємося, що російська сторона відновить контроль над цими підрозділами” – говориться в повідомленні.

Багато хто справедливо вбачає в цьому намагання зняти з Москви відповідальність й перекласти на якихось “ворогів миру” на боці бойовиків. Проте не все так просто. Поміж вежами Кремля також є і “годуби” і “яструби”. Й абсолютно не виключено, що “яструби” намагаються зірвати мирний процес. Звідси така заява. Дипломатична. Аби “не ускладнювати переговори”.

Але – дивіться вище. Дуже сумнівно, щоб Путін поступився. Головне питання – умови введення миротворців та проведення виборів в ОРДЛО. Москві конче необхідно, аби миротвоці стали не на російському кордоні, а по лінії розмежування, аби Кремль залишив окуповані території під своїм контролем. Москві конче потрібно, аби не Україна, а Росія провела там вибори й легітимізувала при владі Пушиліна-Пасічника. 

Те, що на фронті загострення – насправді добра ознака – як це цинічно не виглядає. Це ознака того, що поки бажання Путіна залишаються бажанням і “зради” з боку українських переговорників поки немає.

Ймовірно, що й масштабну інформаційну атаку на Леоніда Кучму, який очолює українських переговорників (а суперечливі й погано артикульвані заяви його та Адміністрації Президента підливають олії у вогонь), спровоковано саме з цієї причини. 

Що буле далі – покаже час. Не хотілося б дожити до того часу, коли виявиться, що наші солдати гинули даремно.

ПАВЛО ПРАВИЙ

До слова: прес-центр ООС повідомив про загибель 2 та поранення 8 українських бійців 6 7 червня. За неофіційною інформацією, сталося пряме влучання в бліндаж 152-мм артилерійського снаряду. Напередодні було поранено ще 2 військових.

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *